Відкриття заново біблійного вчення про спасіння у XVI столітті не сталося миттєво. Спочатку ранні реформатори заново відкрили біблійне значення слова виправдання. Вони усвідомили, що воно означає «проголосити праведним», а не «зробити праведним».

Пелагіанська суперечка була офіційно вирішена на користь Августина кількома соборами V–VI століть. Було чітко проголошено, що гріх Адама вплинув на всіх його нащадків і що спасіння є виключно Божою благодаттю. І пелагіанство, і напівпелагіанство були засуджені.

Дортський синод офіційно врегулював армініанську суперечку в нідерландських реформатських церквах, але саме армініанство не припинило існувати і не перестало створювати виклики для християнської сотеріології. Воно робить це й донині.

Найважливішою суперечкою в ранній Церкві, пов’язаною з ученням про спасіння, була пелагіанська суперечка.

Як ми побачили впродовж цієї короткої серії статей, збереження біблійно вірної сотеріології — це не те, що можна сприймати як щось само собою зрозуміле.

Біблія починається з розповіді про створення неба і землі (Бут. 1–2) і завершується описом створення нового неба і нової землі (Об. 21–22).

Християнське вчення про Бога – це вчення про Трійцю, і християнське вчення про Бога є основоположним для всіх інших християнських доктрин.