Як нам «поглиблювати значення свого хрещення»?

Одного разу королева привезла свого сина на святкування дня народження і, залишаючи його там, нагадала: «Пам’ятай, принце: королівським синам личать королівські манери».

Нас, християн, також покликано жити відповідно до свого імені — як ті, хто належить до царського священства і є громадянами святого народу Небесного Царя (1 Пет. 2:9). Хрещення можна розглядати як своєрідне «свідоцтво про нове народження» — надійне свідчення того, що нас запечатано самим ім’ям триєдиного Бога (Мт. 28:19).

Вестмінстерський розгорнений катехізис містить запитання: «Як ми повинні належно використовувати своє хрещення?» (запитання і відповідь 167). Щоб уникнути непорозуміння, слід зазначити: ім’я, яке даровано нам у хрещенні, не потребує жодного вдосконалення, адже це досконале й цілком достатнє ім’я Отця, Сина і Святого Духа. Однак розуміння віруючим спасительної сили цього Божого імені та особисте засвоєння її можуть і повинні зростати протягом усього життя.

Отже, як нам належно використовувати своє хрещення?

1. Пам’ятати, що хрещення є даром

Хрещення — це знак і печать благодаті, які дарував воскреслий Господь Своїй Церкві. Для того, хто його приймає, хрещення справді стає поворотною миттю у житті. У цьому сенсі воно перегукується з досвідом Ізраїлю, який під час виходу з Єгипту перейшов Червоне море суходолом (див. 1 Кор. 10:1, 2). Для народу завіту забути визволення від такої смертельної небезпеки було б немислимо. Так само згадувати своє хрещення означає усвідомлювати його значення: вірою нас ототожнено із Христом у Його смерті та воскресінні (Рим. 6:1–4). Отже, пам’ять про власне хрещення є одним зі способів знову зміцнитися в упевненості:

Я не належу сам собі,

але тілом і душею, у житті й смерті,

належу своєму вірному Спасителеві Ісусу Христу.

(Гейдельберзький катехізис, запитання 1)

2. Продовжувати визнавати свої гріхи перед Господом

Августин писав: «Про це свідчить молитва всього Божого міста у його земному паломництві, адже воно волає до Бога устами всіх своїх членів: “Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим”». Ми, охрещені, не повинні приймати брехню, ніби не маємо гріха. Навпаки, маємо визнавати свої гріхи й зі щирим покаянням відкривати їх перед Отцем (1 Ів. 1:8, 9).

Виконуючи домашню роботу, людина часто не помічає, наскільки щось забруднилося, доки не почне прибирати. Тим більше це стосується нашого християнського життя: лише коли ми освітлюємо найпотаємніші закутки свого серця світлом Божого Слова, то бачимо, наскільки глибоко проникло в нас осквернення. Та, згадуючи своє хрещення, ми також знаходимо втіху у Божій обітниці, навіть коли усвідомлюємо всю глибину свого гріха: «Та ще більшу благодать дає» (Як. 4:6).

3. Прагнути глибше пізнавати освячувальну силу Бога, Який діє в нас

У сучасній культурі багато говорять про можливий дефіцит енергії та пошук надійних джерел живлення для техніки і транспорту. Але в християнському житті ми, святі, маємо в собі невичерпну силу й життєдайну міць воскресіння Самого Христа (Еф. 1:19, 20). Пам’ять про хрещення має давати нам сміливість і безстрашність у «доброму змазі віри» (1 Тим. 6:12). Не існує ворога, перед яким ми були б приречені на поразку. Це стосується ворогів видимих і невидимих, земних і духовних. Не йдеться про те, що ми виходимо на бій, покладаючись на власну силу, натреновані м’язи чи бойову майстерність. Натомість Христос через Своє Слово, зокрема й через видимий знак хрещення, дарує нам упевненість: «Сам бо сказав: Я тебе не покину, ані не відступлюся від тебе!» (Євр. 13:5).

4. Пам’ятати, що ніхто з нас не стоїть і не йде сам

Хрещення — це Божий акт приєднання: Він об’єднує нас, багатьох членів, в одне тіло (1 Кор. 12:13). Тому хрещення закликає нас цінувати різноманітні дари і служіння інших членів Церкви, адже кожен із них сприяє добробуту та зростанню всього тіла (1 Кор. 12:14–31). У відомому уривку Шекспіра «Увесь світ — театр» людське життя зображено як виставу із семи дій, у кожному віці й періоді якої людина «грає свою роль». Проте хрещення відводить нам роль не стільки головних героїв, скільки слуг. Ми повинні охоче «грати свою роль», підтримуючи та зміцнюючи інших, і ставити спільне благо Церкви вище за власні індивідуальні вподобання. Саме це є невіддільною частиною заклику: «Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться» (Мт. 6:33).

Хрещення у нашому учнівстві також має сенс покликання, адже через нього Христос закликає нас: «Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме щоденно свого хреста, та й за Мною йде» (Лк. 9:23).

Цю статтю було вперше опубліковано у блозі Ligonier Ministries.