Ісус — Новий Давид

Чи траплялося вам сидіти на біблійному вивченні й захоплюватися тим, наскільки глибоко лідер групи розуміє Священне Писання? Уявіть, що відчували два пригнічені учні, коли дорогою до Еммауса зустріли воскреслого Ісуса. Лука розповідає, що, «Він почав від Мойсея, і від Пророків усіх, і виясняв їм зо всього Писання, що про Нього було» (Лк. 24:27). Можна лише здогадуватися, що, слухаючи Його, їх дедалі більше сповнював подив. Пізніше того самого дня Ісус з’явився іншим учням і «розум розкрив їм, щоб вони розуміли Писання» (Лк. 24:45). Я часто замислювався над тим, що відчували ці люди, коли їхній воскреслий Господь уперше дав їм зрозуміти, що вся Біблія говорить про Нього. Думаю, вони сиділи у приголомшеній мовчанці, поки Ісус особисто проводив їх усім Писанням, показуючи, як Мойсей, Пророки та Псалми свідчили про Нього (Лк. 24:44).

Звісно, у Старому Завіті є уривки, які прямо й дивовижно вказують на Ісуса (наприклад, Іс. 53). Але що саме мав на увазі Ісус, коли сказав Своїм учням, що «все Писання» свідчить про Нього?

Типологія у Писанні

Чи доводилося вам чути слово типологія? Апостол Павло використовує його, описуючи взаємозв’язок між Ісусом і першим чоловіком, Адамом. Він називає Адама «образом майбутнього [Ісуса]» (Рим. 5:14). Такий «образ», або тип, — це прообраз, зразок, модель. Адама Бог створив сином-служителем (Лк. 3:38). Ісус же є нествореним Сином-Слугою Бога, Який виявив досконалий послух. Адам зазнав ганебної поразки, тоді як Ісус здобув славну перемогу.

Ніде у Писанні царя Давида прямо не названо «образом майбутнього», як це сказано про Адама. Проте, якщо читати Священне Писання як єдину історію Божого спасіння, що поступово розгортається, стає очевидно, що Новий Завіт типологічно представляє Ісуса як «Нового Давида» — Царя, Який прийшов і виконав усяку праведність. Коротко поясню, що це означає.

У 2 Самуїла 23:1 Давид говорить про себе як про «помазаника Бога Якового». У Старому Завіті Бог помазував на служіння Собі та Своєму народові три категорії людей: пророків, священників і царів. Пророків було помазано, щоб вони проголошували Боже Слово. Священників було помазано, щоб вони приносили жертви Богові від імені народу й заступалися за нього. Царів було помазано, щоб вони керували Божим народом і правили ним відповідно до Божого Слова.

Усі ці три служіння певною мірою поєдналися в особі царя Давида. Давид був «Господнім помазаником». Але трагічна правда полягає у тому, що він зазнав невдачі як Господній помазаник. Він згрішив, як і всі пророки, священники та царі. Він не був Тим, Кого Бог обіцяв послати, щоб розчавити голову змія і дарувати спасіння грішному світові (Бут. 3:15).

Ісус як Пророк, Священник і Цар

Саме цей контекст допомагає нам побачити Ісуса як «нового і кращого Давида». Ісус є помазаним Пророком, Який не лише вірно проголошував Боже Слово, а й Сам був утіленим Божим Словом (Ів. 1:1–18; Євр. 1:1–4). Ісус є досконалим помазаним Священником, Який прийшов не для того, аби приносити жертви, а щоб Самому стати Жертвою, яка остаточно, цілковито й навіки усуває гріх, що відділяє нас від Бога (див. Послання до євреїв). Ісус також є помазаним Царем, Який керує Своїм народом із досконалою мудрістю, благодаттю і силою, захищаючи нас від усіх наших ворогів.

Саме тому Ісуса називають Христом, Месією, Помазаником. Те, чим Давид був лише як недосконалий прообраз, Ісус звершив у досконалості. У своїй сукупності Новий Завіт представляє Ісуса як значно кращого Пророка, Священника й Царя, ніж Давид, так само як Він є кращим Сином-Слугою, ніж Адам.

Давид указує на Ісуса

Деякі ранні отці Церкви часом надто вільно використовували типологію. Проте це не є підставою ігнорувати ті закономірності у Божому Слові, які Сам Бог заклав, аби вони вказували нам на Ісуса. Лише про Нього Бог сказав: «Це Син Мій Улюблений; Його слухайтеся» (Мр. 9:7; див. також Мт. 3:17; 17:5; Лк. 9:35).

У Новому Завіті сімнадцять разів Ісуса названо «Сином Давида». Насамперед ці слова не наголошують на Його фізичному походженні з Давидового роду (хоча це також істина). Передусім це месіанський титул. Під час суперечки із фарисеями Ісус поставив їм таке запитання: як Месія може бути Сином Давида, якщо сам Давид називає Його Господом? (Мр. 12:35–37; Пс. 109:1). Ісус добре розумів, що Давид указував не на самого себе, а на Нього. Саме тому ми повинні навчитися читати Священне Писання крізь призму Господа Ісуса Христа. Усе Писання говорить про Нього.

Цю статтю було вперше опубліковано у блозі Ligonier Ministries.