Коли люди чують слово «ідолопоклонство», вони уявляють різні речі. Одні думають про давні релігійні обряди, під час яких люди вклонялися різьбленим статуям.

«Бо й Христос постраждав за нас, і залишив нам приклада, щоб пішли ми слідами Його» (1 Пет. 2:21).

Одного разу королева привезла свого сина на святкування дня народження і, залишаючи його там, нагадала: «Пам’ятай, принце: королівським синам личать королівські манери».

Упродовж усієї історії люди любили співати. Чи то на бейсбольних матчах, чи на святкуванні дня народження — ми охоче співаємо, іноді привселюдно демонструючи відсутність природного музичного хисту.

Багато абітурієнтів, з якими мені доводиться спілкуватися, розмірковують над запитанням: «Чи варто мені вступати до семінарії?» Для одних це запитання стосується життєвого покликання.

Старий Завіт містить певні явища, на які критики біблійної моралі регулярно звертають увагу. Одне з них — багатоженство. Те, що багатоженство практикували у старозавітний період, очевидно.

Бог відкриває Себе і Свою волю людству лише через Самооб’явлення, або об’явлення. Це потрібно, бо людина як творіння може пізнати Бога лише тоді, коли Бог Сам обʼявляє Себе, адже Бог як Творець є трансцендентним і відмінним від Свого творіння.

Щороку християни по всьому світу святкують Великдень — свято, що нагадує про воскресіння Ісуса Христа з мертвих. Смерть Ісуса з Назарета є не лише предметом релігійної пам’яті, а й історичним фактом.

На початку XVII століття архієпископ Ірландії Джеймс Ашер захотів відвідати дім одного пресвітеріанського служителя, аби перевірити, чи справді той є настільки побожною людиною, як про нього говорили.