parallax background








 
 

Пам’яті Р. Ч. Спраул, 1939–2017

Стівен Ніколс, 14 грудня 2017

Р. Ч. Спраул, богослов, пастор і засновник Служіння Лігоньє (Ligonier Ministries), помер 14 грудня 2017 у віці 78 років після госпіталізації через ускладнення емфіземи. У доктора Спраула залишилася його кохана з дитинства дружина Веста Енн (Вургіс), з якою він прожив п’ятдесят сім років; їхня донька Шеррі Спраул Доротяк та її чоловік Денніс; їхній син, доктор Р. Ч. Спраул-молодший та його дружина Ліза. У Спраулів одинадцять онуків та семеро правнуків, одна внучка померла.

Р. Ч. Спраул був теологом, який служив церкві. Він захоплювався реформаторами не лише через зміст їхнього послання, але через те, як вони донесли це послання до людей. Вони були “теологами поля битви”, як він їх називав. Багато хто вперше почув про п’ять основ Реформації через вчення Р. Ч. Спраула. Коли він навчав про Мартіна Лютера, це була ніби зустріч із реформатором ХVІ століття. Відданість Спраула принципу Sola Scriptura (тільки писання) відвела йому ключову роль у складанні та захисті Чиказької заяви про непогрішність Біблії (1978). Він також був президентом Міжнародної ради з біблійної непогрішності. Завдяки своїй відданості принципу Sola Fide (виправдання тільки вірою), Спраул 1994 року зайняв сміливу опозиційну позицію як щодо євангельських християн, так і щодо католиків (ECT). Пізніше він виступив проти Нового погляду на Павла, а також проти Федерального бачення. Як і реформатори, Спраул був готовий сміливо відстоювати центральні та істотні доктрини історичного ортодоксального християнства. Він був захисником авторитету Божого Слова та Євангелії.

Бувши філософом та теологом, Р. Ч. був щирим прихильником класичної апологетики. Його знали як поборника позиції “за життя”, він зазначав, що аборти є, імовірно, ключовим етичним питанням сьогодення. Він був, перш за все, теологом. Він любив учення про Бога. Завдяки цьому і знайшов шлях до пізнання Бога, обожнювання Бога та поклоніння Йому. Учення про Бога цілком може бути осердям роботи та спадку Р. Ч. Спраула, як засвідчено в його класичному тексті “Святість Бога” (1985). Як батько й дідусь у вірі, він допоміг цілому поколінню зустрітися з Богом Біблії.

Син Піттсбурга, Роберт Чарльз Спраул народився 13 лютого 1939 року в родині Роберта Сесіла Спраула та Майр Енн (Ярдіс) Спраул. Напередодні Різдва 1942 року батько Р. Ч., який мав бухгалтерську фірму в центрі Піттсбурга, висадився в Касабланку (Марокко), щоб розпочати службу в армії під час Другої світової війни. Р. Ч. видрукував свої перші літери, сидячи на колінах у матері, натискаючи дві клавіші – х та о, “поцілунки та обійми”, у кінці листів до батька. Від початкової школи до старших років Р. Ч. проводив набагато більше часу на спортивних майданчиках, ніж за друкарською машинкою. Він отримав спортивну стипендію у Вестмінстерському коледжі на північ від Пітсбурга. До коледжу Р. Ч. пішов ненаверненим, але на початку першого курсу його привели до Христа.

До того часу як Р. Ч. покинув коледж, він не лише навернувся, але й “удруге навернувся” до вчення про Бога. Пізніше він напише про цей досвід на перших сторінках “Святості Бога”. 11 червня 1960 року Р. Ч. одружився з Вестою, своєю коханою з дитинства. Вона щойно закінчила коледж, а Р. Ч. ще залишався рік навчання. Він закохався в неї з першого погляду, коли вона була у другому класі, а він у першому. Вони майже завжди були разом.

Після коледжу Р. Ч. вступив до Піттсбурзької теологічної семінарії, де його куратором був Джон Герстнер. Одного разу Р. Ч. сказав: “Я пропав би без Герстнера”. Перед закінченням семінарії Р.Ч. прийняв своє перше пастирство у пресвітеріанській церкві в Ліндорі, штат Пенсільванія, парафіянами якої здебільшого були угорські іммігранти-робітники. Майже всі з них працювали на заводі Armco Steel Works. Після семінарії він навчався в докторантурі під керівництвом Ґ. К. Беркувера у Вільному університеті в Амстердамі. Він самостійно вивчив нідерландську мову, слухаючи лекції та читаючи підручники. 2016 року донька Шеррі подарувала йому копію роману Перрі Мейсона нідерландською, і він із задоволенням повернувся до вивчення мови.

Р. Ч. повернувся до США після року в Нідерландах. 18 липня 1965 року його висвятили в Об’єднаній пресвітеріанській церкві Плезант-Гіллз до Об’єднаної пресвітеріанської церкви Сполучених Штатів Америки (UPCUSA). Пізніше він передасть своє служіння священника Пресвітеріанській церкві Америки (PCA). Потім він викладав у трьох навчальних закладах: Вестмінстерському коледжі (1965–66), Гордонському коледжі (1966–68) і Теологічній семінарії Конвелла, яку того часу було розташовано на території університету Темпл у Філадельфії. У Конвеллі він викладав у недільній школі у пресвітеріанській церкві Орленда, неподалік від Філадельфії. Пізніше Р. Ч. був пастором упродовж двох років у пресвітеріанській церкві Коледж Гілл у Цинциннаті, штат Огайо.

1971 року Р. Ч. заснував Навчальний центр долини Лігоньє у Стальстауні на пагорбах західної Пенсильванії. Інституція переїхала до Орландо 1984 року, звідки працює для національної та міжнародної аудиторії через видання друкованої продукції, теле- та радіомовлення й викладання. 1977 року, ще в долині Лігоньє, вийшов друком перший номер Tabletalk. Зараз щоденний релігійний журнал має наклад 100 000 примірників, а його читацька аудиторія становить понад 250 000 осіб. Лігоньє запустили радіопрограму The R. C. Sproul Study Hour 1982 року, а потім, 1994 року, почали транслювати щоденну програму “Оновіть свій розум” (Renewing Your Mind), аудиторією якої стали мільйони.

З 1971 до 2017 року Р. Ч. Спраул очолював Лігоньє, оскільки тут проводили щорічні національні конференції, регіональні конференції по всій країні, міжнародні конференції та навчальні поїздки; випускали навчальні серії, книги та інші матеріали; запустили вебсайт, блог, RefNet і додаток Ligonier. Щотижня місія охоплює понад два мільйони людей по всьому світу. Як наступників рада Служіння Лігоньє

оголосила викладачів, серед яких доктори: Сінклер Б. Фергюсон, В. Роберт Годфрі, Стівен Дж. Лоусон, Р. Альберт Молер-молодший, Стівен Дж. Ніколс, Берк Парсонс і Дерек В. Х. Томас. Кріс Ларсон є президентом і генеральним директором Служіння Лігоньє.

Зі своєї платформи громадського діяча Р. Ч. працював у правліннях Міжнародної ради з біблійної непогрішності, у євангелізаційній та навчальній програмі Evangelism Explosion, в організаціях Prison Fellowship та Serve International. 1980 року Р. Ч. обійняв посаду професора теології та апологетики у Реформатській духовній семінарії. Разом із Вестою вони їздили до Джексона, штат Міссісіпі, на кілька місяців щороку, де він викладав упродовж повного робочого дня у цей стислий період часу. 1987 року, коли він жив у Центральній Флориді, семінарія відкрила свій кампус в Орландо. 1987–1995 рр. Р. Ч. опікувався кафедрою систематичної теології Джона Даєра Трімбла-старшого. Потім працював заслуженим професором систематичної теології та апологетики в теологічній семінарії Нокса, Форт-Лодердейл, штат Флорида, з 1995 по 2004 рік.

Р. Ч. також повернувся до душпастирства. Він згадував: “1997 року Бог зробив те, чого я навіть не очікував”. Це було заснування каплиці Святого Андрія у Сенфорді, штат Флорида. До смерті Р. Ч. був співпастором церкви Святого Андрія разом із Берком Парсонсом. 26 листопада 2017 року він виголошував свою останню проповідь на текст із Послання до євреїв, 2:1–4, “Таке велике спасіння”.

До останніх своїх днів Р. Ч. Спраул був ректором Реформатського біблійного коледжу, який він заснував 2011 року. Р. Ч. обіймав посаду першого президента, він дав коледжу назву, розробив навчальну програму та місію навчати студентів пізнання Бога та Його святості у реформатській класичній традиції. З вікна свого кабінету в адміністративній будівлі Лігоньє Р. Ч. міг глянути праворуч і побачити коледж, а ліворуч – церкву.

Р. Ч. опублікував першу книгу 1973 року: “Символ: Тлумачення Апостольського Символу віри”. У ній він зробив таку присвяту: “Весті: для римлян – язичницькій богині; для мене – благочестивій дружині”. Його перша книга засвідчує його майбутню роботу як богослова, а її присвята розкриває оригінальний стиль. За життя Р. Ч. Спраул написав понад сто книг. Серед них: дитячі книжки, роман, тритомний розширений коментар до Вестмінстерського сповідання віри, коментарі до кількох біблійних книг і книги на майже всі теми доктрин та християнського життя. Він був співавтором “Класичної апологетики” (1984) та написав “Вибраний Богом” (1986). “Святість Бога”, один із класичних текстів ХХ століття, побачив світ 1985 року. Р. Ч. був головним редактором Reformation Study Bible. Написав понад два десятки гімнів. Результатом його співпраці з другом і композитором Джеффом Ліппенкоттом стали два компакт-диски: Glory to the Holy One (2015) і Saints of Sion (2017).

Для Р. Ч. написання гімнів було природним продовженням любові до музики. Разом із Вестою він співав у молодіжному хорі Об’єднаної пресвітеріанської церкви Плезант-Гіллз і в шкільних хорах. Р. Ч. також виконував партію баса у шкільному квартеті. Він був піаністом, пізніше взяв до рук скрипку, відвідував уроки у щойно заснованій Консерваторії Святого Андрія. Р. Ч. також малював. Він був завзятим і досить досвідченим гравцем у гольф. Йому подобалося полювати, складати головоломки та читати, особливо біографії.

Неперевершений в учительстві Р. Ч. Спраул любив цю справу й жив для того, щоб викладати доктрину мирянам. Він мав чудове почуття гумору з готовим запасом жартів. У розмові Р. Ч. легко переходив від глибокої теологічної дискусії до спорту, до гольфу (який для нього був більше, ніж спорт), до жартів. Він прагнув побачити оновлені розуми, перетворені серця і зміни в житті завдяки Євангелію. Він мав надзвичайний дар пояснювати. Він не лякав свою аудиторію термінологією та не вивищувався над іншими. Він викладав глибокі питання, великого змісту та ваги, ясно й переконливо. Він навчав своїх студентів-проповідників знаходити драматургію в тексті й використовувати її у проповідях.

Р. Ч. часто згадував свою першу зустріч із Богом Біблії. Як новий християнин і першокурсник коледжу, він поглинав Біблію. З цього прочитання йому впало у вічі: Бог – це Бог, Який сприймає все дуже серйозно. Псалми, історія Уззи, Буття 15:17, Магніфікат Марії, Луки 16:16–17 і, звичайно, Ісая 6 – драма цих текстів захопила Р. Ч., щойно він їх уперше прочитав.

Р. Ч. навчив нас цього: “Бог – святий, а ми ні”. Поміж Боголюдиною Ісусом Христом і Його досконалим послухом та Його спокутною смертю на хресті. Це було посланням і спадщиною Р. Ч. Спраула (1939–2017).