Засоби, або інструменти виправдання

Реформатську доктрину про виправдання часто підсумовує девіз Реформації «sola fide», що означає у перекладі з латини «тільки вірою». Отож, слова sola fide виражають ціле вчення про виправдання тільки вірою.

З історичної точки зору, Католицька церква також навчає того, що виправдання відбувається вірою. Вона стверджує, що віра є початковим етапом процесу виправдання. Вона є фундаментом і коренем нашого виправдання. Отож, Рим стверджує необхідність віри для виправдання. Віру у віру явно підтримує Рим. Але Рим не підтримує те, що ця віра є єдиним, чого потребує людина для виправдання, бо хоча віра і є початком, фундаментом і коренем процесу виправдання, її присутність не є достатньою для успішного завершення процесу виправдання. Має бути ще щось крім віри, аби для нас виправдання було успішним — існує ще якась обов’язкова умова виправдання. Ця обов’язкова умова є чимось тим, що має бути додано й що люди мають виконати, але її проста наявність не є гарантією успіху. 

Наприклад, для успішного процесу горіння у звичайних обставинах є обов’язкова умова – наявність у повітрі кисню. Але, на щастя для всіх нас, сама наявність кисню не призводить до горіння. Якби було саме так, тоді ми щоразу, при кожному вдиху повітря починали б горіти зсередини. Отож, ми розрізняємо обов’язкову умову та умову достатню. Достатня умова абсолютно гарантує те, що буде певний результат.

На прикладі цієї різниці ми краще бачимо те, чим відрізняється католицька й реформатська доктрини про виправдання, взаємовідносини між вірою й виправданням. За католицькою доктриною віра є обов’язковою умовою виправдання, але не достатньою для успішного результату. За протестантською доктриною віра є не тільки обов’язковою, але й достатньою умовою для нашого виправдання. Тобто, коли ми покладаємо свою віру й цілковито довіряємося Христу, Бог гарантовано виправдовує нас у Своїх очах. За реформатським віровченням, яке є повністю біблійним, якщо віра присутня, неодмінно буде також присутнім і наше виправдання перед Богом. 

Згідно з реформатським ученням, недопустимим є те, що ми можемо мати правдиву віру без виправдання. Ми не можемо мати виправдання без віри й не можемо мати віри без виправдання. Рим же навчає, що ми не можемо мати виправдання без віри, але можемо мати віру без виправдання. Ми можемо утримувати свою віру, але зробити смертний гріх, який знищить усю благодать виправдання, так що ми стаємо приреченими на вічну загибель, якщо не відбудеться правдивого покаяння. Але для реформатів наявність правдивої віри є тим єдиним, що потрібно для отримання благодаті й утримання стану виправданого грішника. 

Наш символ віру стверджує:

«Віра, що приймає праведність Христа і знаходить у Ньому опору, є єдиним засобом виправдання».

(Вестмінстерське віровизнання ХІ, 2)

Засобом є те, що використовують для досягнення певної мети. Коли автори Вестмінстерського віровизнання написали, що віра є єдиним засобом виправдання, вони чудово знали про ті диспути шістнадцятого століття про причину й засоби виправдання, які постійно точилися у Церкві. Ось чому так важливо правильно розуміти цю доктрину — про причину й засоби виправдання — бо в ній ідеться про те, як ми спасаємося.

Термін «засіб» (instrument латинською мовою філософських творів) походить із четвертого століття до Різдва Христового, коли розквітла філософія Арістотеля. Він цікавився дослідженням і поясненням руху і змін. При цьому він намагався розділити причини, які призводять до зміни положення чи статусу. Яким чином це пов’язано з нашою темою, яку ми зараз досліджуємо? За своєю природою ми не є виправданими. Ми є неправедними, і таким є наш статус перед Богом, тож ми заслуговуємо на Його праведний гнів. Отож, ми потребуємо зміни нашого статусу, тобто маємо перейти від статусу засудженого грішника до статусу виправданого праведника. 

Арістотель розрізняв чотири причини будь-яких змін: формальна, дієва, кінцева й матеріальна. Його філософія не визнавала «інструментальну причину», тобто окремі засоби, які призводять до результату. Однак, його чотири причини стали основою для появи ідеї «інструментальної причини». 

Він використовує ілюстрацію виготовлення статуї із брили каменю. Арістотель визначає кам’яний блок як матеріальну причину появи статуї, бо саме з неї фізично можливо щось виробити. Формальна причина — це задум у розумі скульптора, або ескіз чи малюнок майбутньої статуї, який віддзеркалює те, яким має бути кінцевий продукт. До того, як з’явиться якийсь результат, має бути ідея. Дієва причина — це те, що призводить до певних змін у камені, які закінчуються готовою статуєю. У такому разі це є роботою скульптора. Тільки він робить так, аби цей процес почався й успішно завершився. Кінцева причина появи цієї статуї, заради якої все й почалося — це краса, якою люди насолоджуватимуться в саду, де буде поставлено статую.

До цих чотирьох причин ми маємо додати й «інструментальну причину», якою є робоче знаряддя праці каменотесів і скульптора, за допомогою яких скульптор досягає потрібного результату. Якщо скульптор хоче перетворити глибу каменю на прекрасну статую, він має обробити матеріал спеціальними інструментами, такими як молоток, різці, скребки та інші. Молоток та різці є головними інструментами роботи, тобто тими засобами, за допомогою яких відбуваються потрібні зміни матеріалу.

Коли реформатори стверджують, що виправдання відбувається вірою й тільки однією вірою, вони цим заявляють, що засобом чи інструментом досягнення результату — виправдання — є віра й тільки одна віра. Отож, єдиним інструментом, якого ми потребуємо для переходу зі стану засудженого до стану виправданого — є віра, але ця віра не є єдиним, що потрібно для нашого виправдання. Ми потребуємо Ісуса Христа для виправдання. Іншими словами, для нашого виправдання необхідними є Його досконала праведність і викуплення на хресті. Усе те, чого потребує Бог для задоволення Своїх вимог праведності і правосуддя, об’єктивно було досягнуто через подвиг Ісуса Христа. Він зробив усе потрібне. Суть усіх католицько-протестантських дебатів на тему виправдання полягає не в об’єктивній роботі Христа, а скоріше в тому, яким чином ми можемо отримати благословенний результат Його подвигу. Як об’єктивне досягнення Христа стає нашим суб’єктивним надбанням? Відповідь, яку дали реформатори згідно із вченням апостола Павла, є такою: «через віру, або вірою і тільки вірою». Але нас спасає не тільки віра. Коли ми говоримо про виправдання тільки вірою, то маємо на увазі віру в одного Христа. 

«Інструментальною причиною» виправдання згідно з католицьким ученням є водне хрещення й покаяння. Рим визначає ці інструменти тими засобами, через які людину виправдано. Суттєва різниця полягає між спасінням через священницькі дії (тобто через виконання церковних таїнств) і спасінням через єдину віру у Христа. Це є найбільшою різницею на цьому світі. Вестмінстерське віровчення стверджує, що віра, яка приймає праведність Христа і знаходить у Ньому опору, є єдиним засобом виправдання. Праведність Христа, усі вигоди Його викуплення й об’єктивну основу нашого виправдання даром дано всім тим людям, які вірують. «А праведний вірою житиме» (Рим. 1:17).  Нас виправдовує не віра плюс наші добрі діла, а тільки одна віра. Усе, що потрібно для входу в Царство Боже — це тільки віра чи довіра Христу. 

Віра не є основою нашого виправдання. Основою нашого виправдання є праведність Христа, Його заслуги. Реформатори вчать, що та заслуга, яка є причиною нашого виправдання — є виключно праведність Христа. Інструментальна причина нашого виправдання є віра, але коли ми говоримо, що нас виправдовує тільки віра, ми не маємо на увазі, що наша віра є тією заслугою, яка дає нам виправдання. 

Яка у цьому є різниця? Існують люди, які стверджують, що приймають виправдання тільки вірою, але роблять цю свою віру тією заслугою, котра задовольняє вимоги праведності Божої. Той факт, що людина має правдиву віру, абсолютно нічого не додає на її рахунок власних заслуг. На її рахунок додається нескінченна заслуга подвигу Ісуса Христа, який зараховується віруючій людині. Ми можемо отримати заслугу Христа тільки вірою, але це не є нашою власною заслугою. Єдиний, Хто може нас спасти, є Христос, і єдиний засіб, який нам дає доступ до Нього, є наша віра. Ми ні на що інше не покладаємося в нашому житті, крім Христа і Його праведності для нашого спасіння.

Цю статтю було опубліковано у блозі Служіння Ліґонір.