Що ми маємо на увазі, коли говоримо про «святість людського життя»?

У біблійному розумінні святість людського життя вкорінено й засновано на факті творіння. Людство розглядають не як космічну випадковість, а як ретельно виконане творіння вічного Бога. Людська гідність походить від Бога. Людину як скінченну, залежну істоту її Творець наділив високою цінністю.

Виклад про творіння у Бутті окреслює кістяк людської гідності:

«І сказав Бог: Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усею землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі. І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх» (Бут. 1:26, 27).

Створення за образом Бога — це те, що відрізняє людей від усіх інших творінь. Печать образу й подоби Божої унікально поєднує Бога та людство. Хоча Біблія не дає підстав вважати людину богоподібною, у ній згадано про піднесену гідність, яку пов’язано з цими унікальними стосунками із Творцем.

Людина може вже не бути чистою, але досі лишається людиною. Оскільки ми досі лишаємося людьми, то зберігаємо образ Божий у ширшому сенсі. Ми досі є цінними істотами. Можливо, ми вже не є достойними, але досі маємо гідність. Таким є приголомшливе біблійне послання викуплення. Істоти, яких створив Бог, є тими самими істотами, яких Він прагне викупити.

Багато старозавітних висловлювань говорять про гідність людського життя, що ґрунтується на божественному творінні, зокрема такі:

«Дух Божий мене учинив, й оживляє мене Всемогутнього подих» (Йов 33:4)

«Знайте, що Господь Бог Він, Він нас учинив, і Його ми, Його ми народ та отара Його пасовиська» (Пс. 100:3).

«Горе тому, хто з Творцем своїм свариться, черепок із земних черепків! Чи глина повість гончареві своєму: Що робиш? а діло його: Ти без рук!

Горе тому, хто патякає батькові: Пощо ти плодиш? а жінці: Пощо ти родиш? Так говорить Господь, Святий Ізраїлів, і Той, Хто його вформував: Питайте Мене про майбутнє, а долю синів Моїх й чин Моїх рук позоставте Мені! Я землю вчинив і створив людину на ній, небеса Я руками Своїми простяг і про їхні зорі звелів» (Іс. 45:9–12).

«Тепер же, о Господи, Ти наш Отець, ми глина, а Ти наш гончар, і ми всі чин Твоєї руки!» (Іс. 64:8).

Цікаво, що Ісус Христос дав найважливіше пояснення старозавітного погляду на святість життя:

«Ви чули, що було стародавнім наказане: Не вбивай, а хто вб’є, підпадає він судові. А Я вам кажу, що кожен, хто гнівається на брата свого, підпадає вже судові. А хто скаже на брата свого: рака, підпадає верховному судові, а хто скаже дурний, підпадає геєнні огненній» (Мт. 5:21, 22).

Слова Ісуса мають життєво важливе значення для нашого розуміння святості життя. Тут Ісус розширив значення старозавітного Закону. Він звертався до релігійних лідерів, які мали вузьке і спрощене розуміння Десяти Заповідей. Законники Його часу були впевнені, що, якщо вони підкоряться чітко викладеним аспектам Закону, зможуть хвалити себе за великі чесноти. Однак вони не могли осягнути ширших висновків. На погляд Ісуса, те, що заповіді не було деталізовано, чітко означало, що вони мають ширше значення. 

Закон не тільки забороняє певну негативну поведінку і ставлення, але й непрямо вимагає певної позитивної поведінки і ставлення.

Цю рису закону можна побачити в розширенні Ісусом тлумачення заборони перелюбу:

«Ви чули, що сказано: Не чини перелюбу. А Я вам кажу, що кожен, хто на жінку подивиться із пожадливістю, той уже вчинив із нею перелюб у серці своїм» (Мт. 5:27, 28).

Тут Ісус пояснив, що людина, яка утримується від фізичного акту перелюбу не обов’язково дотримується всієї заповіді. Заповідь про перелюб — комплексна й охоплює не тільки фактичний незаконний статевий зв’язок, а й усе інше між хіттю та перелюбом. Ісус описує хіть як перелюб у серці.

Закон не тільки забороняє певну негативну поведінку і ставлення, але й непрямо вимагає певної позитивної поведінки і ставлення. Тобто, якщо перелюб заборонено, то цнотливість і чистота є обов’язковою вимогою.

Коли застосовуємо підходи, які заклав Ісус, у тлумаченні заборони вбивства, ми чітко розуміємо, що, з одного боку, маємо утримуватися від усього, що входить до широкого тлумачення вбивства, з іншого боку, маємо чіткий наказ працювати задля того, щоб рятувати, покращувати та дбати про життя. Ми маємо уникати вбивства з усіма його різновидами, і водночас робити все можливе, аби підтримувати життя.

Так само як Ісус розглядав хіть як частину перелюбу, так само Він бачив невиправданий гнів та обмову як частини вбивства. Як хіть є перелюбом у серці, так гнів та обмова є вбивством у серці.

Розширюючи тлумачення Десяти заповідей до охоплення таких моментів, як хіть і наклеп, Ісус не мав на увазі, що жадати людину — таке саме зло, як чинити перелюб. Так само Ісус не казав, що наклеп є таким самим злом, як убивство. Що Він насправді казав: заповідь, яка забороняє вбивство, охоплює все, що несправедливо ранить ближнього.

Як це стосується проблеми абортів? В Ісусовому вченні ми бачимо ще одне сильне підкріплення святості життя. Убивство у серці, таке як наклеп, можна описати як «потенційне» вбивство. Потенційне вбивство, бо, наприклад, гнів та обмова можуть призвести до фактичного фізичного вбивства. Звичайно, вони не завжди ведуть до такого результату. Гнів і наклеп заборонено не так через те, до чого вони можуть призвести, а через реальну шкоду, яку завдають якості життя.

Коли ми пов’язуємо в дискусії святість життя та аборт, ми проводимо ледь помітну, але доречну лінію. Навіть якщо неможливо довести, що плід справді є живою людиною, немає сумніву, що це потенційно жива людина. Іншими словами, плід — це людина, яка розвивається. Він не перебуває у стані замороженого потенціалу. Плід перебуває в динамічному процесі — без втручання та непередбачених лих він обов’язково стане повністю актуалізованою живою людиною.

Ісус Христос тлумачить заповідь не вбий як таку, що охоплює не лише фактичне вбивство, а й потенційне. Ісус навчав, що протиправно вчиняти потенційне вбивство реального життя. Якими ж тоді є наслідки вчинення фактичного знищення потенційного життя?

Фактичне знищення потенційного життя — не те саме, що потенційне знищення реального життя. Це не ідентичні випадки, але вони досить близькі, аби змусити нас зупинитися й уважно розглянути можливі наслідки, перш ніж знищити потенційне життя. Якщо цей аспект заповіді не охоплює аборти в рамках широкої та комплексної заборони вбивства повністю й остаточно, то другий аспект чітко робить саме це.

Негативні заборони в заповідях передбачають позитивне ставлення й дії. Наприклад, біблійний закон, що забороняє перелюб, також вимагає цнотливості та чистоти. Таким чином, коли заповідь спонукає до дій у позитивній формі, її негативна протилежність беззаперечно забороняє. Наприклад, якщо Бог наказує нам добре розпоряджатися грошима, то, вочевидь, ми не маємо бути шаленими марнотратниками. Позитивний наказ працювати старанно несе в собі беззаперечну негативну заборону бути ледарями на роботі.

Негативна заборона фактичного та потенційного вбивства беззаперечно передбачає позитивне завдання докладати зусиль для захисту та підтримки життя. Опиратися вбивству означає сприяти життю. Хай що робить аборт, він не сприяє життю ненародженої дитини. Хоча деякі люди сперечатимуться, що аборт покращує якість життя тих, хто не бажає потомства, він не сприяє життю суб’єкта, про якого йдеться, —ненародженої дитини, що розвивається.

Біблія незмінно твердо підтримує надзвичайно велику цінність усього людського життя. Бідні, пригноблені, овдовілі, сироти та люди з інвалідністю — усіх їх високо цінує Біблія. Таким чином, будь-яке обговорення проблеми абортів має, зрештою, боротися з цією ключовою темою Священного Писання. Коли знищення або позбавлення навіть потенційного людського життя здійснюється задешево і просто, на весь ландшафт святості життя та людської гідності лягає тінь.

Цю статтю було опубліковано у блозі Служіння Ліґонір.