Якщо Господь володарює всім, навіщо молитися?

Ніщо не вислизає з Господньої уваги; ніщо не виходить за межі Його влади. Господь має владу над усім. Якби я хоч на мить припустив, що одна молекула у Всесвіті виходить з-під контролю та сфери впливу всемогутнього Бога, я б не спав цієї ночі. Моя впевненість у майбутньому ґрунтується на впевненості в Господі, Який контролює історію. Але як Господь здійснює цей контроль та виявляє цю владу? Як Господь здійснює те, що суверенно постановляє?

Августин говорив, що нічого у цьому світі не відбувається без волі Бога, і що, у певному сенсі, Бог визначає все, що відбувається. Августин не намагався звільнити людей від відповідальності за їхні вчинки, але його вчення порушує питання: «Якщо Бог управляє всіма діями та намірами людей, навіщо взагалі молитися?» Друге побоювання стосується запитання: «Чи молитва справді щось змінює?» Дозвольте мені відповісти на перше запитання твердженням, що Господь-Вседержитель у Своєму святому Слові наказує нам молитися. Молитва не є чимось необов’язковим для християнина; це неодмінна вимога.

Ми можемо запитати: «А що, як це нічого не дає?» Але питання полягає не у цьому.  Не важливо, чи приносить молитва нам користь; якщо Бог наказує нам молитися, ми повинні молитися. Наказ Господа Бога, Творця і Вседержителя Всесвіту — достатня причина. Але Він не тільки наказує молитися, а й запрошує нас висловити свої прохання. Яків каже, що ми не маємо, бо не прохаємо (Якова 4:2). Він також каже нам, що молитва праведного дуже могутня (Якова 5:16). Знову і знову Біблія говорить, що молитва — ефективний інструмент. Вона корисна і справді працює.

Жан Кальвін у праці «Інституція або Навчання християнської релігії» записує кілька глибоких зауваг щодо молитви:

«Чи Бог не знає без нашого звідомлення, що для нас корисне?

Бог дав нам молитву не ради Себе Самого, а ради на самих.

Перше, — щоб наше серце завсіди запалювалося гарячим бажанням Його шукати, любити та служити Йому. Щойно тоді можемо призвичаїтися в кожній потребі в Нього шукати нашого захисту, наче при святім якорі.

Друге, — щоб не повстало в нашому серці жодне нечисте бажання, через що ми мусіли б стидатися брати Бога за свідка.

Третє, — щоб ми приходили перед Його обличчя та одержали з подякою всі Його добродійства.

Далі, одержавши бажане, були спонукані тим гарячіше застановлятися над Його добротою й милосердям.

Вкінці, щоб через молитву його провидіння, сила й милосердя були скріплені досвідом у нашому серці»*.

*цитата за: Кальвін Іван (Жан). Інституція або Навчання християнської релігії. Атланта-Торонто, 1986. Книга 3, розділ 20, секція 3.

Молитва — це не просто монолог, звичайна вправа терапевтичного самоаналізу чи релігійна декламація. Молитва — це розмова із Самим особистим Богом. 

Молитва, як і все інше у християнському житті, слугує для Господньої слави й нашої користі, — саме у такій послідовності. Усе, що робить Бог, усе, що Він дозволяє та постановляє, є у найвищому розумінні для Його слави. Також істинно: тоді як Господь прагне Своєї слави понад усе, людина отримує благо із прославлення Бога. Ми молимося, аби славити Бога, але також молимося, щоб отримати благодать молитви з Його рук. Молитва — для нашої благодаті, навіть у світлі того, що Господь знає кінець від початку. Це наш привілей принести все наше скінченне існування до слави Його нескінченної присутності.

Однією з головних тем Реформації була ідея про те, що все життя має бути прожито під Божим авторитетом на славу Бога й у присутності Бога. Молитва — це не просто монолог, звичайна вправа терапевтичного самоаналізу чи релігійна декламація. Молитва — це розмова з особистим Богом. Там, у молитовній дії та динаміці я приношу все своє життя перед Його погляд. Так, Він знає, що в моїх думках, але я досі маю привілей висловити Йому це самостійно. Він каже: «Прийди. Поговори зі мною. Повідом мені свої прохання». Отже, ми приходимо пізнати Його, щоб Він пізнав нас.

Є щось помилкове у запитанні: «Якщо Бог знає все, навіщо молитися?» Воно припускає, що молитва — це щось одновимірне і зводиться до простого благання чи заступництва. Навпаки, молитва — поняття багатовимірне. Господнє володарювання не кидає тінь на молитву поклоніння. Боже провидіння чи певна воля не заперечують молитву хвали. Єдиний спосіб, в який це має працювати, — давати нам ще більше підстав висловлювати своє обожнювання тому, ким є Бог. Якщо Бог знає, що я збираюся сказати до того, як я скажу, Його знання не обмежать мою молитву, а посилять красу моєї хвали.

Ми з дружиною є настільки близькими, наскільки можуть бути близькими дві людини. Часто я знаю, що вона збирається сказати ще до того, як вона це зробить. А вона знає, що скажу я. Але мені все одно подобається чути, як вона висловлює те, що має на думці. Якщо це істинно для людини, то наскільки це істинніше щодо Бога? Ми маємо незрівнянний привілей ділитися своїми найпотаємнішими думками з Богом. Звичайно, ми можемо просто ввійти до наших молитовних комірчин, дозволити Богу прочитати наші думки й назвати це молитвою. Але це не єднання й однозначно не спілкування.

Ми є створіннями, які спілкуються переважно за допомогою мови. Усна молитва очевидно є формою мови, способом єднання і спілкування з Богом. Є певний сенс, в якому Боже володарювання може впливати на наше ставлення до молитви, принаймні у повазі вшанування. У кожному разі наше розуміння Господнього володарювання має спонукати нас до насиченого молитовного життя вдячності. Завдяки цьому знанню ми маємо бачити, що кожна вигода, кожне благо та досконалий дар є виявом щедрот Його благодаті. Що більше ми розуміємо Боже володарювання, то більше наші молитви будуть сповненими подяки.

Як Господнє володарювання може негативно вплинути на молитву розкаяння, на сповідь? Можливо, ми могли б зробити висновок, що наш гріх зрештою є Божою відповідальністю й що наша сповідь — звинувачення у провині Самого Господа. Кожен справжній християнин знає, що не можна звинувачувати Бога у своїх гріхах. Я можу не розуміти зв’язку між божественним володарюванням та людською відповідальністю, але я справді усвідомлюю — те, що походить від лукавства мого серця, не можна приписувати волі Бога. Отже, ми повинні молитися, бо ми винні, благаючи прощення у Святого, Якого образили.

Цю статтю було опубліковано у блозі Служіння Ліґонір.