Три моменти, які варто знати про книгу Ісуса Навина

1. Книга Ісуса Навина, зрештою, про вірність Бога. 

Якщо запитаєте більшість християн, що вони знають про книгу Ісуса Навина, найімовірніше отримаєте відповідь про битву за Єрихон. Історія про зруйновані мури цього міста є кульмінаційною точкою оповіді про завоювання у цій книзі. Книга Ісуса Навина містить історію про воєнну перемогу та подальший розподіл краю, який завоював Ізраїль. Зрештою, книга Ісуса Навина насправді розповідає про Бога та Його вірність. Господь пообіцяв Край ханаанський Авраму, і, хоча між цією початковою обіцянкою та володінням Ханааном Божий народ відчув значну затримку, жодне зі слів Божих не відпало (Іс. Нав. 23:14). Жоден уривок не підсумовує суть книги влучніше, ніж прикінцеві слова 21-го розділу після того, як Бог дав Ізраїлю весь край, який обіцяв дати: «Нічого не було невиконаного з усього того доброго слова, що Господь говорив до Ізраїлевого дому, усе збулося» (Іс. Нав. 21:45). Окрім Ісуса Навина, важливу роль у книзі відіграють інші взірцеві герої, такі як Калев і Елеазар. Також книга містить видовищні битви, які вибороли визначне місце в історії воєнних дій. Зрештою, ця книга про Господа та Його надійність.

2. Знищення ханаанців не було виявом етнічної переваги, а Господнім засудженням гріха.

Найбільшим моральним питанням у книзі Ісуса Навина є знищення ханаанців. Наприклад, коли ізраїльтяни продерлися через уламки мурів Єрихона, вони не помилували в місті нікого: ні людей, ні тварин. Єдиним винятком була Рахав, яка переховувала ізраїльських шпигунів, та її сім’я. Багато критиків засуджували жорстокість Ізраїля або, навіть гірше, жагу крові немилосердного «Бога Старого Завіту», який вимагав цих смертей (див. також Повт. 20:16–18). Хоча ніхто не має легковажити масштабним руйнуванням, яке по собі залишив Ізраїль, ми маємо з’ясувати вагомі теологічні та моральні причини всього цього. На відміну від випадків геноциду, про які ми знаємо, як от Голокост чи геноцид у Руанді, Божі люди вбивали своїх ворогів не через почуття расової чи етнічної вищості. Ізраїльські воїни орудували своїми мечами як знаряддями правосуддя в руці єдиного істинного Бога. Господь Бог Ізраїля святий і не може допустити, аби гріх залишився безкарним. У Своєму терпінні Він щадив людей Ханаана протягом століть, але врешті-решт гріх амореян став повним (див. Бут. 15:16), і Він більше не щадив їх. Святість Бога також означала, що ізраїльтянам загрожувало б таке ж покарання, якби вони не прагнули святості у своїй відданості Йому (див. Вих. 22:20). Адже одного ізраїльтянина та його сім’ю спіткала та сама смерть, що й ханаанців. Коли Ахан не послухався чіткого наказу Бога і взяв частину здобичі з Єрихона, він приніс смерть і знищення собі та своїй сім’ї, а також поразку нації (див. Іс. Нав. 7). Події, які розгортаються у книзі Ісуса Навина, є чітким свідченням того, що Бог не легковажить із гріхом. Коли ми читаємо Священне Писання далі, виявляємо, що знищення ханаанців було передвістям дня останнього суду, який настане, коли Христос повернеться (див. Об. 6:12–17; 19:15, 16, 19–21). Єдина надія для будь-кого цього дня — пізнати Ісуса, Того, Хто поніс Божий гнів за нас (1 Пет. 2:24).

3. Деталі про розподіл землі вказують на дещо набагато більше.

Автор присвячує велику частину книги Ісуса Навина опису подробиць про землю, яку було розділено між племенами Ізраїля. Розділи 13–19 можуть бути втомливими для читання, оскільки автор описує межу цієї річки, середину тієї долини та підйом на інший пагорб. Однак географічні деталі землі мали значення для Бога, і Він дав нам їх розширений, натхненний опис, оскільки ця земля була для Нього дорогоцінною. Чому Господь так цінував цю землю? Бо це було Його обране місце для зображення слави Христа та нового творіння. Як і багато інших елементів старозавітної релігії, таких як скинія та система жертвоприношень, земля була прообразом або зображенням євангельської істини. Коли Адам та Єва згрішили, Бог вигнав їх із земного раю і прокляв землю. Однак це не означало, що Він закінчив зі Своїми планами щодо доброго творіння. Він оновить небо й землю, коли Ісус повернеться (2 Пет. 3:10–13; Об. 21:1). Ханаан стояв між Едемським садом і новим творінням, як попереднє зображення раю, землі, що тече молоком і медом, як нагадування й аванс, як воно було, для прийдешнього вічного раю.

Ця стаття належить до серії «Три моменти, які варто знати».