Спасіння у Священному Писанні

Біблія починається з розповіді про створення неба і землі (Бут. 1–2) і завершується описом створення нового неба і нової землі (Об. 21–22). Створення теперішнього й нового творіння обрамляють увесь спасительно-історичний зміст Писання і розміщують його в належному, зосередженому на Богові контексті. Іншими словами, викуплення людини не є остаточною метою чи кінцевою ціллю — воно є передостаннім. Писання не є антропоцентричним; воно є теоцентричним. Остаточна мета — це Бог і Його слава. Викуплення людини служить цій вищій меті.

Кульмінаційним актом шести днів творіння у Книзі Буття було створення Богом Адама та Єви. Проте людина не є самоціллю. Сьомий день вказує на те, що людину створено для поклоніння своєму Творцеві. Бог уклав завіт з першою людиною, який зазвичай називають завітом діл. У цьому завіті «життя було обіцяне Адамові, а в ньому і його нащадкам, за умови досконалого й особистого послуху» (Вестмінстерське сповідання віри, 7.2). На жаль, Адам та Єва обрали послухати слово змія замість слова свого люблячого Творця. Вони згрішили проти Бога і стали нездатними здобути вічне життя через завіт діл (Бут. 3). Їхні нащадки народжуються у тому самому стані повної загибелі.

Історія спасіння у Писанні починається одразу після гріхопадіння Адама. Замість залишити Адама та Єву у постійному стані ворожнечі із Собою, Бог говорить змієві, що Він «покладе ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її». Далі Бог додає дивовижну обітницю: «Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п’яту» (Бут. 3:15). Це проголошення війни проти змія і водночас звістка благодаті для Адама та Єви. Від цього моменту все, що ми читаємо, є розгортанням Божої дії, яку спрямовано на остаточне здійснення цих первинних обітниць.

Людство спочатку стрімко занурюється дедалі глибше в зіпсуття і гріх, і Бог карає світ потопом (Бут. 6–9). Невелика кількість тих, хто залишився, продовжує жити у гріху, і Бог змішує їхні мови та розсіює їх по землі (Бут. 11). Але потім Бог кличе Аврама й укладає з ним завіт. Серед обітниць, які було дано Авраамові, такі: «І народом великим тебе Я вчиню, і поблагословлю Я тебе, і звеличу ймення твоє, і будеш ти благословенням. І поблагословлю, хто тебе благословить, хто ж тебе проклинає, того прокляну. І благословляться в тобі всі племена землі!» (Бут. 12:2, 3).

Саме через нащадка Авраама буде здійснено спасіння людства.

Зрештою, нащадки Авраама опиняються в рабстві у Єгипті. Там вони стають численним народом (Вих. 1:7). Після чотирьохсот років Бог повідомляє Мойсея про те, що Він збирається зробити, і наказує йому сказати народу: «Тому скажи синам Ізраїлевим: Я Господь! І Я виведу вас з-під тягарів Єгипту, і визволю вас від їхньої роботи, і звільню вас витягненим раменом та великими присудами. І візьму вас Собі за народа, і буду вам Богом, і ви познаєте, що Я Господь, Бог ваш, що виводить вас із-під тягарів Єгипту! І введу вас до того Краю, що про нього Я підняв був Свою руку, щоб дати його Авраамові, Ісакові та Якову. І Я дам його вам на спадщину. Я Господь!» (Вих. 6:6–8).

«Я виведу вас, і Я введу вас». Саме це Бог здійснює у Своєму зразковому старозавітному акті викуплення. Коли пророки пізніше говоритимуть про майбутнє, більше викуплення, вони описуватимуть його мовою виходу.

Під час виходу Бог дає Свій закон народові та закладає основу для того, що має прийти — царства в обіцяній землі. Проте це царство не триває через гріхи царів і народу. Бог попереджає їх через пророків, але вони відмовляються каятися і потрапляють у вигнання. Однак пророчі попередження про суд не є останнім словом. Бог обіцяє, що по той бік суду Він звершить діло викуплення, більше за перший вихід. Він пошле Своєму народові Месіанського Царя, аби спасти його. Він встановить новий завіт і створить нове небо й нову землю.

Через сотні років ангел з’являється молодій жінці в Ізраїлі і сповіщає їй, що її Син буде цим обіцяним Месіанським Царем (Лк. 1:26–33). Його ім’я буде Ісус, «бо спасе Він людей Своїх від їхніх гріхів» (Мт. 1:21). Ісус — Той, Хто прийшов, щоб розчавити голову змія. Він — Син Авраама, через Якого благословляться народи (Мт. 1:1). Він — обіцяний Стражденний Слуга, Який був зранений за наші провини і мучений за наші беззаконня (Іс. 53:5). Він помер за наші гріхи (1 Кор. 15:3), і кожен, хто вірує в Нього, буде спасенний (Ів. 3:16; Дії 16:31).

Другий Адам є головою нового людства, і в більшому виході Він виводить Свій народ із гріха й темряви та вводить його у Своє Царство — аби поклонятися Богові, бути в єдності і спільності з Богом та радіти Богом повіки. Спасенна праця Ісуса Христа та її застосування до Його народу є однією з найславетніших доктрин Священного Писання. У цій серії статей ми розглянемо, як Церква розуміла (інколи і неправильно) біблійне вчення про спасіння, і спробуємо пояснити, чому правильне розуміння цієї доктрини є таким важливим для нашого християнського життя.

Цю статтю було опубліковано у блозі Служіння Ліґонір.