Коли помер Ісус?

Щороку християни по всьому світу святкують Великдень — свято, що нагадує про воскресіння Ісуса Христа з мертвих. Смерть Ісуса з Назарета є не лише предметом релігійної пам’яті, а й історичним фактом. Про Ісуса з Назарета згадують кілька позабіблійних джерел I–II століть, зокрема Тацит, Йосип Флавій, Філон Александрійський і Талмуд.

Хоча Біблія не називає точної дати розп’яття так, як це заведено у сучасній історіографії, вона не залишає сумнівів щодо часу й місця цієї події. Розглядаючи цей історичний факт у його контексті, ми використовуємо ту саму логіку, що й тоді, коли відповідаємо на запитання: «Чи справді Ісус перебував у гробі три дні?» Історично смерть Ісуса з Назарета зазвичай датують п’ятницею, 3 квітня 33 року від Р. Х., близько дев’ятої години, тобто о третій годині дня, на Голгофі, неподалік від Єрусалима, за міськими мурами. Голгофа, що у перекладі з арамейської означає «Череповище», була звичайним місцем, де римляни страчували злочинців через розп’яття.

Особливе значення має і те, що смерть Ісуса була прилюдною. Євангелія описують змову з метою Його вбивства й те, як замість Нього було звільнено в’язня Варавву під час святкування Пасхи (див. Мт. 27; Мр. 14, 15; Лк. 23; Ів. 11; 19). Понтій Пилат, п’ятий римський прокуратор Юдеї, чи то піддавшись тиску народу, чи свідомо співпрацюючи з його вимогами, наказав негайно стратити Ісуса. Сам спосіб страти було створено так, щоб не залишати місця ні для таємниці, ні для сумнівів щодо смерті засудженого. Розп’яття містило численні тортури, які тривали до самої смерті, а прилюдний характер страти дозволяв народу брати участь у приниженні приреченого.

Крім того, сам момент смерті Ісуса засвідчили очевидці. Євангелісти передають слова двох розбійників, яких розіп’яли поруч з Ним (див. Мт. 27:38–44; Лк. 23:32–43). Вони також записали останні слова Ісуса, серед яких: «Звершилося!», після чого Він голосно скрикнув і «віддав духа» (Ів. 19:30; див. також Мт. 27:50). Марко описує реакцію одного з найважливіших свідків — сотника, який, «насупроти Нього стояв, як побачив, що Він отак духа віддав, то промовив: Чоловік Цей був справді Син Божий!» (Мр. 15:39).

Існують теорії, які намагаються поставити під сумнів хронологію смерті й воскресіння Ісуса. Однією з них є так звана теорія непритомності, згідно з якою Ісус на хресті нібито не помер, а лише знепритомнів. Але навіть якби це було можливим, сам плин часу свідчить про очевидне: певного моменту Ісус із Назарета все одно помер. Історичні джерела та євангельські розповіді наголошують на значущості як часу, так і способу Його прилюдної смерті на хресті. Хоча смерть Ісуса була надзвичайно жорстокою, вона не була випадковістю й не сталася поза Божим суверенним контролем. Навпаки, «Христос, коли ми були ще недужі, своєї пори помер за нечестивих» (Рим. 5:6).

Саме тут ми починаємо розуміти, що смерть Ісуса на хресті була не лише фізичною подією, а й відкривала глибоку духовну реальність. Його смерть була унікальною, бо стала жертвенною й завітною смертю. Саме у цьому полягає Євангеліє. Ісус — не просто добра людина чи мудрий Учитель. Він є останнім Адамом. Апостол Павло пояснює: «Бо як через непослух одного чоловіка багато-хто стали грішними, так і через послух Одного багато-хто стануть праведними» (Рим. 5:19). Оскільки Ісус є Боголюдиною, як це визнав навіть римський сотник, жертва, яку Він приніс у Своєму тілі, має вічну силу для всіх, хто з’єднаний з Ним.

Смерть Ісуса з Назарета неминуче породжує й інші запитання. Хто такий Ісус? Чому світ досі говорить про Його смерть? Чому взагалі все живе підвладне смерті? Біблія відповідає на всі ці запитання й допомагає нам замислитися над власною смертністю. Образ хреста змушує нас визнати, що навіть якщо нас ніколи не засудить людський суд за злочин, над нами все одно винесено смертний вирок. Хоч би як ми намагалися заперечувати власну смертність, ніщо так не змушує нас усвідомити крихкість життя та нашу неспроможність повністю підготуватися до його завершення, як несподівана загроза смерті. Ми повинні бути чесними із собою так само, як Бог, наш Творець, був чесним з нами: «Бо заплата за гріх — смерть» (Рим. 6:23). Саме тому ми радіємо смерті Христа, адже «…Того, Хто не відав гріха, Він учинив за нас гріхом, щоб стали ми Божою правдою в Нім!» (2 Кор. 5:21).

Цю статтю було вперше опубліковано у блозі Ligonier Ministries.