Ознаки любові

На початку XVII століття архієпископ Ірландії Джеймс Ашер захотів відвідати дім одного пресвітеріанського служителя, аби перевірити, чи справді той є настільки побожною людиною, як про нього говорили. Ашер прийшов до пасторського дому, переодягнувшись убогим жебраком. Його привітно прийняли, і він застав господиню за катехізацією всіх домашніх. Вона запитала несподіваного гостя, скільки Божих заповідей. Коли він відповів: «Одинадцять», вона вирішила, що перед нею надзвичайно неосвічена людина, більше нічого його не запитувала, але нагодувала й відвела спати.

Пізніше тієї ночі служитель розкрив дружині, ким насправді був їхній гість, і попросив Ашера проповідувати наступного ранку. Тож Ашер, уже охайно вдягнений, так що дружина пастора його не впізнала, підійнявся на кафедру. Він проповідував про те, що можна було б назвати «одинадцятою заповіддю», а саме про слова з Івана 13:34: «Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного!» (усі біблійні цитати подано за перекладом І. Огієнка, якщо не зазначено інше). Дружину служителя приголомшило те, що жебрак виявився проповідником, і ще більше — як сильно вона у ньому помилилася, не виявивши до нього більшої любові.

Що таке любов? Як дізнатися, чи виконуєте ви Христову заповідь любити своїх братів і сестер у Христі? Як поводиться людина, яка справді любить інших? Популярна культура часто зображає любов як почуття потягу й задоволення. Але такі почуття підіймаються й опускаються, наче ртуть у термометрі. Ми потребуємо любові, яка більше схожа не на термометр, а на термостат, — любові, яка керує нашими реакціями, а не сама залежить від них.

Інші визначають любов як безоцінне, безумовне прийняття людини, запозичуючи це поняття із психологічної концепції безумовного позитивного ставлення. Проте такий надто спрощений підхід лише заплутує й залишає нас безпорадними перед лицем злоби і зла. Як можна безумовно й без осуду приймати терориста або серійного вбивцю?

Багато сучасних християн вважають, що головні грецькі слова, якими у Новому Завіті позначено любов — agapē та споріднене дієслово agapaō, — означають не почуття, а свідоме рішення волі чинити добро іншим, навіть ціною власних втрат. Однак таке тлумачення не можна обґрунтувати лише різними грецькими словами, адже група слів agapē залежно від контексту може мати різні відтінки значення. Крім того, уявлення про любов як про щось позбавлене почуттів залишає нас у невизначеності щодо того, що робити з власними емоціями. Воно також не враховує глибоких, часто прихованих мотивів, які керують нашими рішеннями.

Отже, де знайти справжній опис любові? Апостол Павло дає нам чудовий опис у 1 Коринтян 13:4–7. Він звеличує любов (від латинського caritas) як «путь іще кращу» (1 Кор. 12:31), що перевершує духовні дари (розділ 12) і є абсолютно потрібною для життя, яке матиме бодай якусь цінність на Божих терезах (1 Кор. 13:1–3). У віршах 4–7 Павло показує красу властивостей і проявів любові. Це радше не визначення її сутності, а опис її плодів. Ці слова показують, як любов спонукає до певних учинків і стримує від інших.

Опис починає терпеливість і завершує витривалість (вв. 4, 7). Любов найяскравіше виявляється в тому, як вона реагує на випробування, страждання і зло. Найвеличнішим проявом любові є розп’яття Христа. Павло пише в Римлян 5:8: «А Бог доводить Свою любов до нас тим, що Христос умер за нас, коли ми були ще грішниками». Той самий Павло, який сказав, що не хотів знати нічого, «крім Ісуса Христа, і Того розп’ятого» (1 Кор. 2:2), без сумніву, глибоко роздумував над любов’ю Христа. Іван також наголошує на любові, яка спонукала Христа добровільно померти за нас: «Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх» (Ів. 15:13).

Любов виявляє свою велич по-різному. Джонатан Едвардс писав: «Любов — це діяльний принцип» (Works, 8:301). Позитивно кажучи, любов терпелива й добра (1 Кор. 13:4). Любов невтомно продовжує чинити добро. Заради служіння потребам інших і прославлення Бога людина, яка любить, буде наполегливо продовжувати свою справу навіть тоді, коли це важко або неприємно. Любов вирішує відповідати на біль добротою, відплачуючи добром за зло. Християнська любов віддзеркалює образ Бога — Того, Хто є «милосердний, і милостивий, довготерпеливий, і многомилостивий та правдивий» (Вих. 34:6).

Негативно кажучи, любов не заздрить (1 Кор. 13:4). Вона приборкує егоїстичні ревнощі, бо навчилася відмовлятися від себе й радіти успіхові інших. Любов не вихваляється й не надимається (в. 4). Ці риси показують, що любов є смиренною чеснотою. Вона спрямовує нашу увагу до Бога та інших людей і руйнує зосередженість на самих собі. Джонатан Едвардс писав: «Кожен, хто любить Бога, любить Його саме як Бога… Якщо ми любимо Бога як Безмежно Вищого за нас, тоді наша любов є любов’ю безмежно нижчих до Безмежно Вищого, а тому вона є смиренною любов’ю» (Works, 8:245).

Любов не поводиться нечемно (1 Кор. 13:5). Грецьке дієслово, яке перекладено як «поводитися нечемно», означає діяти всупереч належним нормам так, що це приносить сором. Любов спонукає людину чинити те, що є чесним перед Богом і людьми (Рим. 12:17; 2 Кор. 8:21). Ці слова спростовують будь-яке антиномістичне розуміння любові. Любов любить Божий Закон (Пс. 118:97) і прагне виконувати його (Рим. 13:8–10).

Любов не шукає власної користі (1 Кор. 13:5), а спонукає нас шукати Божої слави та добра ближнього. Вона робить нас слугами (Фил. 2). Любов не дратується й не веде рахунку заподіяним кривдам (в. 5). Бути дратівливим означає легко спалахувати гнівом (див. Дії 17:16). Любов же вміє стримувати гнів. Прощати означає не вести облік чужих провин. Любов радіє тому, що не ставить людям їхніх гріхів за провину (Рим. 4; 2 Кор. 5:19).

Любов не радіє неправді, але тішиться правдою (1 Кор. 13:6). Вона радіє щоразу, коли бачить праведність і вірність. Натомість вона сумує, коли чує, що хтось упав у гріх і дорого за це заплатив. Саме тому любов ніколи не перетворює такі новини на ласий шматок для пліток. Така любов чинить добро навіть ворогам.

Шостий вірш викриває ідола релятивістської толерантності, яку сучасна культура часто називає любов’ю. Щира любов містить ненависть до зла (Рим. 12:9). Найвеличніший вияв Божої любові водночас став і найвеличнішим виявом Його праведності, адже Його Син задовольнив Божу справедливість, понісши покарання за наші гріхи (Рим. 3:25, 26). Отже, 1 Коринтян 13:6 виправляє популярне серед багатьох християн уявлення, ніби любов не має нічого спільного з почуттями. Любов має сильні почуття — проти гріха й на користь праведності.

Останні чотири дії або звички, які приписано любові (в. 7), де чотири рази повторено слово «усе», не слід розуміти як абсолютну й безумовну універсальність. Ці слова потрібно читати у контексті всього Нового Завіту. Коли Павло говорить «усе», він має на увазі, що любов: переносить усі тягарі, які нас покликано нести як свій хрест; вірить у все, у що ми повинні вірити як християни; сподівається на все, що Бог обіцяв Своєму народові; терпить усі випробування, які ми маємо пройти заради Христа. Отже, любов послідовно породжує всі ці чотири риси.

Любов має силу вистояти серед труднощів. За будь-яких обставин вона продовжує вірити й надіятися. Тріада віра, надія й любов багаторазово зустрічається у Священному Писанні. Коли християни люблять Бога, їхні серця радіють Його вірній любові до них, яка зміцнює їхню віру й підтримує їхню надію. Едвардс писав, що любов є «життям і душею діяльної віри», тим, що надає вірі життєвої сили і плідності (Works, 8:139, 330–331). Він також називав любов «найсуттєвішим складником віри й надії» (Works, 8:327).

Саме тут Павло описує постійну діяльність любові у грішному світі, який сповнено страждань. Любов — це дієслово. Але любов не можна зводити лише до зовнішніх учинків. Її сутність приховано у мотивах серця. Що ж рухає любов’ю? Не честолюбство, адже любов не гордує й не шукає свого. Не миттєве задоволення від того, кого вона любить, інакше вона не була б терплячою й доброю до грішних людей.

То що ж є її рушійною силою? Текст дає дві підказки. По-перше, її радість — в істині, тобто у Божій праведності та вірності. Любов радіє Божій любові, яку явлено у Христі. «Ми любимо Його, бо Він перше нас полюбив» (1 Ів. 4:19). По-друге, її витривалість нерозривно пов’язано з вірою і надією, тобто з постійним поглядом на Христа й довірою Божому Слову. Едвардс говорив, що любов народжується зі «споглядання або відчуття Божої досконалості» (Works, 8:333). Тому можна зробити висновок, що любов бере свій початок у Богові, її зосереджено на Богові і нею керує Бог. «Бог є любов» (1 Ів. 4:8). Ми ніколи не перебуваємо у тіснішому спілкуванні з Богом, ніж тоді, коли ходимо у справжній любові. Якими ж прекрасними є властивості і прояви любові!

Цю статтю було опубліковано у блозі Служіння Ліґонір.