Виняткова посередність

У своїй книжці The Hunger for Significance («Спрага значущості») я досліджував поширене серед людей прагнення знайти підставу для гідності, цінності та значущості власного життя. Тоді я писав: «Сучасна людина носить у собі болісну порожнечу. Цю пустку неможливо заповнити новим автомобілем, кращою роботою чи більшим будинком. Її може бути заповнено лише через усвідомлення того, що кожне людське життя має значення. Наше життя не можна звести до безглуздості».

Сучасний пошук значущості та людської гідності часто викликає всепроникна атмосфера відчаю, яка пронизує світогляд нашої культури. Нам часто говорять, що ми є лише космічними випадковостями, які якимось щасливим збігом обставин виповзли з первісного слизу. Наше походження позбавлено сенсу, а наше майбутнє — це знищення. І все ж між цими двома полюсами відчаю пошук значущості та гідності часто супроводжує гостре відчуття нагальності.

У цьому випуску Tabletalk ми розглядаємо прагнення до досконалості, яке у багатьох випадках нерозривно пов’язане з нашим фундаментальним прагненням до значущості. Мотиви пошуку досконалості можуть бути різними, а іноді й суперечливими. Таке прагнення може ґрунтуватися просто на бажанні досягти успіху в тій справі, якою ми займаємося. З одного боку, мотивом може бути прагнення до конкурентного домінування. Історично людську природу визначали через термін Homo sapiens. Проте німецький філософ-нігіліст XIX століття Фрідріх Ніцше стверджував, що найголовніше в людині — це не мудрість (sapiens), а бажання влади, бажання підкорювати. Жагу влади, яка рухає тиранами й диктаторами, зазвичай ми сприймаємо як зло. Але Ніцше вважав її чеснотою. Для нього надлюдина (Übermensch) — це насамперед завойовник. Це той, хто не лише не стримує своє природне бажання влади, а і всіляко його підживлює. У світі, в якому ми живемо, бажання влади часто проявляється як бажання підійнятися корпоративними сходами, досягти вершини авторитету і впливу, аби панувати над іншими людьми. У цьому сенсі прагнення до домінування, яке дозволяє нам здійснювати своєрідну владу над слабшими, є проявом не справжньої людяності, а людської гріховності. Це вияв глибокої зіпсованості, що ховається в серці кожного з нас.

З іншого боку, сильне бажання досягати успіху може бути мотивоване прагненням досягти певних звершень. Саме по собі прагнення до значущості, властиве кожній людині, не є гріховним. Я переконаний, що його вклав у нас наш Творець. Як Його творіння, створені за Його образом, ми знаємо, що наша гідність не є внутрішньою, а дарованою. Іншими словами, це гідність, яку нам надає Бог. Ми маємо цінність і значення тому, що Бог проголошує нас цінними. Саме Бог закликає нас працювати з максимально можливою досконалістю та досягати найвищого рівня майстерності, на який ми здатні. Саме Його рука нам дарувала здібності для служіння у цьому світі. Вірне використання цих дарів і повинно спонукати нас прагнути до досконалості. Саме по собі прагнення до значущості не є поганим. Проте навіть найшляхетніші бажання людського серця можуть вийти з-під контролю. Якщо їх не стримують благочестиві моральні принципи, прагнення до значущості легко може перетворитися на ніцшеанське бажання влади.

Законний мотив прагнення до досконалості полягає в тому, аби досягати успіху задля прославлення Бога. Саме для цього нас було створено — свідчити про Його славу. Одне з того, що точно не свідчить про Божу славу, — це людська залежність від посередності, самовдоволене задоволення поточним становищем. Навпаки, Писання закликає нас прагнути високого покликання — того високого покликання, яке ми маємо у Христі Ісусі. Таке високе покликання неможливо здійснити, якщо ми загрузнемо в лінощах. Недбалість і лінивість — це два пороки, які Священне Писання рішуче й однозначно засуджує. Найчастіше ми не досягаємо досконалості, бо не готові працювати настільки наполегливо, наскільки це потрібно для її досягнення. Ніхто не досягає справжньої майстерності у жодній гідній справі без старанної та дисциплінованої праці. У цьому сенсі головним ворогом досягнень є лінощі. Утім, навіть у серці людини, яке освячує Божа благодать, прагнення до досконалості завжди певною мірою затьмарюватиме гріховна гординя. Навіть якби ми досягли найвищих можливих вершин у цьому світі, навіть якби підійнялися до безпрецедентних висот людських звершень, ми все одно були б лише непотрібними рабами, які не мають права хвалитися нічим, окрім Божої слави та дорогоцінного викуплення, яке даровано нам у Христі Ісусі.

Тож прагнімо досконалості. Спонукаймо себе до максимальної витривалості, аби досягти найвищого можливого рівня майстерності в усьому, що робимо. Але водночас пильно стежмо за тим, щоб гріховний імпульс гордині не знецінив плоди нашої праці. Працюймо старанно. Досягаймо успіху на славу Божу. Soli Deo Gloria — Єдиному Богові слава.

Цю статтю було опубліковано у блозі Служіння Ліґонір.