Що Біблія говорить про багатоженство?

Старий Завіт містить певні явища, на які критики біблійної моралі регулярно звертають увагу. Одне з них — багатоженство. Те, що багатоженство практикували у старозавітний період, очевидно. Уперше його згадано у Бутті 4:19: «І взяв собі Ламех дві жінки». Пізніше Аврам одружився із Сарою, але Сара «взяла єгиптянку Аґар, свою невільницю… і дала її Аврамові, чоловікові своєму, за жінку» (Бут. 16:3). Яків мав чотирьох дружин: двох повноправних дружин і двох служниць, які виконували роль наложниць-заступниць, щоб народити дітей для своїх господинь (Бут. 29, 30). Однак практика багатоженства не обмежувалася лише добою патріархів. Інші видатні мужі в історії Ізраїлю також були багатоженцями, зокрема Давид і, найбільшою мірою, Соломон (1 Цар. 11:3). Багатоженство було поширеним явищем на стародавньому Близькому Сході, хоча його могли дозволити собі лише чоловіки, спроможні утримувати великі сім’ї, що виникали внаслідок численних шлюбів. У випадку царів такі шлюби часто мали політичний характер, фактично забезпечуючи стабільність відносин між царствами. Таким чином, практика в Ізраїлі віддзеркалювала звичаї, поширені у більшій частині стародавнього світу.

Ці факти породжують кілька запитань. По-перше, чи схвалює Старий Завіт багатоженство? Хоча різні чоловіки, яких згадує Старий Завіт, практикували багатоженство, схоже, що воно не було звичайною практикою серед ізраїльтян або загалом у стародавньому світі. Більшість чоловіків просто не могла дозволити собі пов’язані з ним витрати. Наприклад, можливо, що інший викупитель, якого згадано у Рут 4, відмовився одружитися з Рут саме через фінансовий тягар, який це наклало би на нього (це один із можливих варіантів тлумачення Рут 4:6). Багатоженство було привілеєм того, що сьогодні ми могли б назвати «одним відсотком» населення. І хоча Старий Завіт описує приклади багатоженства, він ніде не схвалює цю практику.

По-друге, чи містить Біблія приписи або принципи, які вказують на неправильність багатоженства? Насамперед звернімо увагу, що перший багатоженець у Старому Завіті — Ламех — походив із роду Каїна, а його войовничий вірш (Бут. 4:23, 24) свідчить про те, що він аж ніяк не був взірцем високої моралі. По-друге, створення Єви для Адама встановлює принцип: один чоловік і одна жінка — це Божий задум для шлюбу. Саме на цей принцип посилається Ісус, відповідаючи на запитання про розлучення (Мт. 19:3–6). По-третє, усі приклади багатоженства у Старому Завіті супроводжують серйозні сімейні конфлікти. Це добре видно у Бутті 29–30, де Лія та Рахіль змагаються між собою за прихильність Якова. Залучення Білги та Зілпи для народження більшої кількості дітей лише поглиблює суперництво між сестрами. По-четверте, у сім’ї Елкани (1 Сам. 1) Пеніну названо «суперницею» Анни (1 Сам. 1:6). Слово, яке перекладено як «суперниця», походить від дієслова, що означає «ставитися як до ворога». Нарешті, у Левит 18:18 сказано: «І жінки з сестрою її не візьмеш на суперництво, щоб відкрити наготу її при ній за життя її». Буквально це означає, що чоловікові не дозволено робити те, що зробив Яків, — одружуватися із сестрами. Водночас слово «сестра» може вживатися й у переносному значенні, позначаючи іншу жінку, яка не обов’язково є кровною родичкою.

Коли ми переходимо до Нового Завіту, то бачимо, що його вихідною передумовою всюди є моногамний шлюб. Павло, навчаючи про шлюб у 1 Коринтян 7, беззаперечно виходить із того, що шлюб є союзом одного чоловіка й однієї жінки. Вимоги до церковних служителів у 1 Тимофія 3 та Тита 1 також передбачають це, зазначаючи, що пресвітер має бути «чоловіком однієї дружини». У Новому Завіті немає жодного натяку на те, що багатоженство могли б вважати прийнятним у християнській церкві.

Останнє запитання звучить так: чому Біблія, особливо Старий Завіт, прямо не засуджує практику багатоженства? Або, інакше кажучи, чому Бог терпів багатоженство у старозавітний період? Зрештою, ми не можемо відповісти на це з абсолютною певністю. Проте складається враження, що Бог терпів серед Свого народу певні гріхи, які були невіддільною частиною культури, що оточувала Ізраїль. Те саме можна сказати і про рабство. Однак той факт, що Бог не покарав Якова, Давида чи Соломона негайно за їхнє багатоженство, аж ніяк не є виправданням для того, щоб наслідувати їхній приклад. Принципи моногамного шлюбу чітко простежуються вже у Старому Завіті. Водночас це повинно спонукати нас поставити собі інше запитання: які гріхи, характерні для нашої епохи, ми сьогодні терпимо в церкві? Які гріхи у нашому житті Бог і далі довготерпить? Позбуваймося їх якнайшвидше.

Цю статтю було вперше опубліковано у блозі Ligonier Ministries.