Яка найбільша з усіх протестантських «єресей»?

Почнемо з екзаменаційного запитання з історії церкви. Кардинал Роберт Беллармін (1542–1621) був постаттю, яку не можна сприймати легковажно. Він був особистим теологом папи Климента VIII та одним із найталановитіших діячів Контрреформаційного руху в римо-католицизмі XVI століття. Одного разу він написав: «Найбільшою з усіх протестантських єресей є _________». Доповніть, поясніть та обґрунтуйте вислів Белларміна.

Як би ви відповіли? Яка найбільша з усіх протестантських єресей? Можливо, тільки вірою? Можливо, тільки Священне Писання чи інше гасло Реформації?

Усі ці відповіді мають логічний сенс. Але жодна з них не завершує речення Белларміна. Він написав «Найбільша з усіх протестантських єресей — це впевненість».

Хвилинний роздум пояснює чому. Якщо виправдання не тільки вірою, не тільки у Христі, не тільки благодаттю, якщо віру треба звершувати ділами, якщо вчинок Ісуса якось може повторитися, якщо благодать не вільна й суверенна, тоді завжди щось потрібно робити, «додавати», аби пройти остаточне випробування. Саме у цьому й полягає проблема. Якщо остаточне виправдання залежить від чогось, що ми маємо звершити, то неможливо радіти впевненості у спасінні. Бо тоді, теологічно, остаточне виправдання є умовним і невизначеним, і далеко не кожен може (окрім тих, хто пережив особливе одкровення, яке визнав Рим) бути впевненим у спасінні. Але, якщо Христос усе зробив, якщо виправдання тільки благодаттю, без жертовних діл, його приймають порожніми руками віри — тоді впевненість, навіть «цілковита впевненість» можлива для кожного віруючого.

Не дивно, що Беллармін вважав цілковиту, вільну, необмежену благодать небезпечною! Не дивно, що реформатори любили Послання до євреїв.

Ось чому, коли автор Послання до євреїв зупиняється, аби перевести подих у кульмінаційному моменті свого описання вчинку Христа (Євреїв, 10:18), він продовжує свою аргументацію із послідовниками Павла, «отож» (Євреїв, 10:19). Тоді він заохочує нас «приступімо… у повноті віри» (Євреїв, 10:22). Ми не маємо перечитувати все послання, аби побачити логічну силу його «отож». Христос є нашим Первосвященником, наші серця було окроплено від сумління лукавого, так само як тіла омито чистою водою (в. 22).

Христос раз і назавжди став жертвою за наші гріхи, і воскрес, і Його було виправдано у силі незнищенного життя як нашого духовного представника. Через віру у Нього ми є такі ж праведні перед престолом Бога, як і Він праведний. Бо нас виправдано Його праведністю, тільки Його виправдання належить нам! І ми можемо втратити це виправдання не більше, ніж Він може випасти з небес. Отож наше виправдання не потребує звершень, так само як і Христове!

Зважаючи на це, автор каже «бо жертвоприношенням одним вдосконалив Він тих, хто освячується» (Євреїв, 10:14). Причина, з якої ми можемо стояти перед Богом із цілковитою впевненістю, є те, що ми відчуваємо, «окропивши серця від сумління лукавого та обмивши тіла чистою водою!» (Євреїв, 10:22).

«Ах, — відповідав Рим кардинала Белларміна, — навчайте цього, і ті, хто в це вірить, житимуть у беззаконні й антиномізмі». Натомість послухайте логіку послання. Радість через цю впевненість веде до чотирьох тез: по-перше, до непохитної вірності нашому визнанню віри лише в Ісуса Христа як нашої надії (в. 23); по-друге, до ретельного розгляду того, як ми можемо заохочувати одне одного «до любови й до добрих учинків» (в. 24); по-третє, до постійного спілкування з іншими християнами у поклонінні та кожному аспекті нашого братства (в. 25а); по-четверте, до життя, в якому ми закликаємо одне одного звернути погляди до Христа й бути вірними Йому, оскільки час Його повернення дедалі ближче (25б).

Добре дерево родить добрі плоди, а не навпаки. Нас не спасають учинки, ми отримали спасіння для вчинків. Насправді ми є Господнє твориво на добрі діла (Ефесян, 2:9, 10)! Таким чином, замість того, щоб мати життя моральної та духовної байдужості, раз і назавжди здійснений учинок Ісуса Христа та повна впевненість віри, яку він породжує, дає віруючим найпотужніший стимул жити для Божої слави та задоволення. До того ж ця цілковита впевненість ґрунтується на тому, що Сам Бог зробив усе це для нас. Він відкрив нам Своє серце у Христі. Отець не вимагає смерті Христа, щоб переконати Його любити нас. Христос помер, бо Отець любить нас (Івана, 3:16). Він не ховається за Своїм Сином із лукавим наміром, бажаючи заподіяти нам зло, — якби не жертва, яку приніс Його син! Ні, тисячу разів ні! Сам Отець любить нас любов’ю Сина й любов’ю Духа.

Ті, хто має таку впевненість, не йдуть до святих чи Марії. Ті, хто звернув погляд тільки до Ісуса, більше ніде не мусять шукати. У Ньому ми маємо цілковиту впевненість у спасінні. Це — найбільша з усіх єресей? Якщо це єресь, дозвольте мені насолодитися цією найблагословеннішою «єрессю»! Бо це Господня правда та благодать!

Цю статтю було опубліковано у блозі Служіння Ліґонір.