Що таке екзегеза?

У наш час ми часто чуємо, що нічиї погляди не є кращими за інші, що ніхто не має монополії на істину й що все, зрештою, є питанням думки. Цей підхід переносять навіть на Писання, до тієї міри, що зміст Біблії начебто є відкритим для довільного трактування й необмежено гнучким. Реформатська традиція категорично відкидає це з простої причини: Писання — це Слово Боже, і Богу важливо, як тлумачать Його Слово. Писання слід розуміти так, як Бог указав.

Екзегеза — це тлумачення й розуміння біблійних текстів. Вона тісно пов’язана з герменевтикою, яка охоплює принципи підходу і тлумачення Писання. Тому екзегеза — це застосування герменевтики до конкретного уривка. Нижче подано кілька ключових принципів тлумачення Біблії в реформатській традиції.

1. Ми маємо тлумачити Біблію зі смиренням

Біблія — це не звичайна книга. Це унікальна книга, саме Слово Бога, єдине непомильне джерело для віри і практичного життя. Отже, коли ми читаємо її, то намагаємося почути, що каже нам живий Бог. Усі інші авторитети — навіть ті, які намагаються нав’язати нам, як тлумачити Писання — підпорядковано самому Писанню. Тобто, намагаючись зрозуміти намір людського автора, по суті, ми шукаємо намір Божественного Автора.

Це означає, що ми підкорюємося Біблії, а не владарюємо над нею. Якщо нам трапився уривок, від якого ми відчуваємо дискомфорт, то не маємо пояснювати його «по-своєму» або ігнорувати. Наприклад, у 6-му розділі Євангелія від Івана Ісус говорить, що Божа благодать приводить до віри спершу тих, кого Отець обирає. Багато хто вважає ці слова занадто суворими й відвертається (Ів. 6:66), і сьогодні чимало намагаються пояснити або пом’якшити доктрини обрання. Проте ми повинні докладати зусиль, щоб зрозуміти і прийняти вчення Писання таким, яким воно є, а не таким, яким би нам хотілося його бачити.

2. Ми маємо тлумачити Біблію правильно

Правильно тлумачити означає читати уривок саме так, як його було задумано. Такий підхід обов’язково враховує жанр тексту, художні образи, історичний і літературний контекст, а також те, як слова розуміли на момент написання. Цей метод часто називають історико-граматичною екзегезою, і його мета — розкрити намір автора через уважне дослідження слів та їхнього значення у контексті.

Щоб читати Біблію правильно, варто почати з ключових запитань:

• Хто є автор?
• У якому контексті він пише?
• Якою є його мета?
• Яким є жанр тексту?

Відповіді на ці запитання часто містить сам текст, але іноді корисно звернутися і до зовнішніх джерел: коментарів, Біблійних словників.

Слова здебільшого мають кілька значень чи відтінків, і контекст допомагає визначити, яке саме значення слова автор мав на увазі — його семантичне поле (наприклад, різні вживання слова «світ» у Новому Завіті у Мт. 4:8; 13:22; 25:34; Мк. 4:19; Лк. 2:1; Ів. 1:29; 3:16; Дії 17:6; Рим. 3:6; Гал. 6:14; Еф. 2:2). Ключові сполучники типу “отже”, “проте”, “замість” вказують на хід думки автора, а граматичні акценти (наприклад, у Луки 12:5) можуть показувати, на чому він хотів наголосити.

Жанр уривка теж допомагає зрозуміти намір автора. Біблія має поетичні, пророчі, апокаліптичні, настановчі розділи — і кожен жанр має свої правила тлумачення. Наприклад, поетичний текст містить образи, що вказують на глибший сенс. Якщо текст є пророчим, він використовує символіку й метафори. Якщо наративним — це може бути просто розповідь про події, але вони можуть передбачати майбутні події або мати ширший значущий контекст в історії викуплення.

Дослідження цих аспектів тексту може допомогти нам зрозуміти, що він означав на момент написання. Далі ми можемо спробувати зрозуміти, що цей текст означає для нас зараз. Цей процес передбачає визначення значення тексту у світлі приходу Христа. Як ми маємо розуміти цю заповідь або сприймати цю історію після приходу Христа? Чи повинні ми, як члени новозавітної Церкви, бачити в ній обіцянку, в яку слід вірити, заповідь, якої слід дотримуватися, застереження, до якого слід прислухатися, істину, яку слід зрозуміти, або розраду?

3. Ми маємо тлумачити Біблію відповідально.

Оскільки Бог — головний Автор Писання, Він також дає остаточне тлумачення. Це означає, що Писання тлумачить Писання. Вестмінстерське віросповідання наголошує:

«Непомильне правило тлумачення Писання — це саме Писання… коли виникає питання про істинний і повний зміст будь-якого уривка… його слід шукати в інших уривках, які написано чіткіше» (1.9).

Тобто, коли ми стикаємося з важкими або спірними місцями, то маємо шукати роз’яснення в чіткіших текстах. Остаточне тлумачення — у самому Писанні, а не у традиції, думках церковних лідерів чи популярних трактуваннях.

Також у Віросповіданні зазначається, що «за належного вживання звичайних засобів» можна розкрити послання Писання (1.7). Біблію слід читати звичайним чином, як будь-яку іншу книгу, використовуючи звичайні правила граматики тощо, і вона не повинна бути лише відправною точкою для спекуляцій, алегоричного тлумачення та польотів фантазії. Не можна ставитися до Біблії легковажно, а потім заявляти, що вона незрозуміла.

Наше головне прагнення — дізнатися, що Біблія говорить нам про Бога і про те, що Він зробив для нас у Христі. Кожен уривок сповнено смислу, який можна застосувати у нашому житті, але важливо, щоб такі застосування випливали з нашої єдності з Христом через віру. Нам не обіцяно успішне й безтурботне життя у кожному випадку. Наприклад, у Єремії 29:11 Бог спочатку дав надію ізраїльтянам у Вавилонському полоні. Але Христос, як абсолютно слухняний Син і справжній Ізраїль, успадкував усі Божі обітниці й заслужив усі нагороди; і через єдність із Ним ми отримуємо невимовні благословення (Еф. 1:3–11). Це добра новина, і вона розкривається на кожній сторінці Писання.

Цю статтю було опубліковано у блозі Служіння Ліґонір.