Як читати історичні оповіді?

Біблія містить завітну історію створення Богом усього світу, гріхопадіння людства, викуплення через завіт благодаті та його втілення, а також завершення всього у есхатологічній славі. Сам Бог — головний Оповідач, Той, Хто проголошує кінець від початку (Іс. 46:10) та Хто є Першим і Останнім (Іс. 44:6; 48:12). Ця давня історія розгортається протягом близько півтори тисячі років і її написано трьома різними мовами. Літературні прийоми стародавнього світу часто не подібні до наших, тож нам може бути непросто зрозуміти ці оповіді. У зв’язку з цим нижче наведено три стратегії читання, які допоможуть краще зрозуміти й оцінити мистецтво стародавньої біблійної історичної розповіді.

1. Знайте, що єдина біблійна історія не завжди подається у хронологічній послідовності.

Це можна побачити через стародавню літературну техніку: автор спершу робить загальне твердження, а потім повертається, аби сфокусуватися на важливих деталях або пояснити, як сталося те чи інше. У Біблії часто теологія переважає хронологію в організації подій. Наприклад, 2-й розділ Буття починається з опису сьомого дня творіння (вірші 1–3), а потім повертається, аби детальніше розповісти про шостий день (вірші 4–25). У 10-му розділі Буття подано перелік нащадків Ноя («за їхніми родами, за мовами їхніми, у їхніх країнах, у їхніх народах») (вірш 31), а вже в наступному розділі автор повертається до часу, коли була одна родина і мова, щоб зосередитися на подіях Вавилонської вежі. Подібне відбувається у 1 Самуїла 16 і 17: наприкінці 16-го розділу Саул любить Давида і той служить йому щитоносцем. У наступному ж розділі Саул не знає Давида, і Давид не вміє користуватися його обладунками.

2. Коли це можливо, нехай текст сам себе пояснює.

Біблійна історія складається з подій і діалогів (мова персонажів у цих подіях). Іноді уривок кульмінаційної розмови дає ключ до розуміння, чому записано саме ці події і що вони означають. Наприклад, у 1 Царів 17 ми знайомимося з пророком Іллею, який оголошує царю Ахаву про трирічну посуху. Потім він вирушає до річки, де ворони годують його невідомий період часу. А далі, за наказом Господа, він виходить з Обіцяного краю, аби жити із вдовою та її сином. Син помирає, але Ілля дивом воскрешає його. Реакція вдови є ключем до всієї історії: «Тепер то я знаю, що ти Божий чоловік, а Господнє слово в устах твоїх правда!» (1 Цар. 17:24). Така ж техніка зустрічається в наступному розділі: після перемоги над пророками Ваала народ вигукує: «Господь, Він Бог, Господь, Він Бог!» (1 Цар. 18:39). У добу фальшивих пророків і чужих богів Біблія свідчить словом і ділом — Господь є істинним Богом, а Його пророки говорять Його істину.

3. Звертайте увагу на несподіване.

Іноді записано щось дивне або недоречне, аби передвістити чи передбачити майбутню кульмінаційну подію. Стародавні історичні розповіді вчать через повторення. Завжди прислухайтеся до «відлуння». Наприклад, у 2-му розділі книги Вихід, відразу після розповіді про народження Мойсея, записано, що він убив єгиптянина, який бив єврея. Потім його люди донесли на нього, і він утік до пустелі, де провів наступні сорок років (вірші 11–15). Що ми маємо думати про цю коротку історію? Чи це нагадування, що «ваш гріх знайде вас» (Чис. 32:23)? Чи що якщо Бог може використати такого, як Мойсей, убивцю, то може також використати й нас із вами? Обидва висновки істинні, але не містять суті історії. Ці події натякають на майбутнє: як Божий провідник, Мойсей зрештою виведе Божий народ, що призведе до загибелі тисяч єгиптян. Потім знову сорок років мандруватиме пустелею з народом, що скаржиться й нарікає.

Висновок

Мистецтво стародавньої історичної оповіді у Біблії водночас прекрасне і складне. Читаючи ці розповіді, робіть це уважно, беріть до уваги всі деталі — і ті, які зазначено, і ті, про які замовчано. І найголовніше — намагайтеся збагнути, як кожна окрема наративна одиниця об’єднується в одну величну історію, яка досягає кульмінації в Особі й діянні Ісуса Христа (Ів. 5:39, 45–47; Лк. 24:44).

Цю статтю було опубліковано у блозі Служіння Ліґонір.