Завойовник душ має бути мудрим

Коли ми починаємо думати про євангелізацію, є кілька речей, в які ми повинні вірити, щоб вона була успішною. По-перше, ми маємо вірити в надприродне. Ми живемо у присутності невидимого світу. Християнство – це надприродна релігія. Робота із завоювання душ – це надприродна робота. Завоювання душ – це надприродна робота Святого Духа. У завоюванні душ Бог використовує людей як інструменти, але це залишається Божою роботою від початку й до кінця. Оскільки це Божа робота, ми можемо бути впевнені, що, коли ми євангелізуємо, Бог приведе інших до спасительного пізнання Христа.

По-друге, ми повинні вірити в силу Божу. Часто, розмовляючи з іншими, ми усвідомлюємо, наскільки загубленими насправді є люди. Ми називаємо цю істину «цілковитою зіпсованістю», маючи на увазі, що гріх вплинув на кожен аспект життя людей. Вони справді «мертві через свої провини й гріхи» (Еф. 2:1–3). Тільки силою Всемогутнього Бога можна оживити таких людей. «Бог же, багатий на милосердя, через Свою превелику любов, що нею Він нас полюбив, і нас, що мертві були через прогріхи, оживив разом із Христом, спасені ви благодаттю» (вв. 4, 5). З нами це неможливо, але з Богом можливо все.

По-третє, ми повинні вірити в євангеліє. Світ – це нещасне місце. Його може змінити тільки блага звістка про Ісуса Христа. Апостол Павло говорить коринтянам: «Тому то, коли хто в Христі, той створіння нове, стародавнє минуло, ото сталось нове!» (2 Кор. 5:17). Як християни ми маємо відповідь на важке становище людей і народів у євангелії Ісуса Христа.

По-четверте, ми повинні мати запал до Божої слави і спасіння людей. Павло нагадує колоським християнам, що Бог об’явив їм «багатство слави цієї таємниці між поганами, а вона Христос у вас, надія слави!» (Кол. 1:27). Павло був готовий стати всім для всіх людей, щоб з усіх сил здобути деяких (1 Кор. 9:22).

Усвідомлюючи, що євангеліє, яке ми проголошуємо, є ганебним для юдеїв і безумством для язичників, ми повинні бути мудрими, коли намагаємося переконувати людей (Прип. 11:30). Ми кидаємо виклик невіруючим в їхньому розумінні, оскільки знання без Христа – це марнота. З релігійного погляду, їхнє поклоніння є ідолопоклонством, а з соціальної – Ісус сказав: «Не думайте, що Я прийшов, щоб мир на землю принести» (Мт. 10:34). Ціна слідування за Ісусом – це цілковите посвячення життя.

Як сказано у Приповістях 11:30, ті, хто хоче завойовувати душі, повинні бути мудрими. Дві помилки, яких слід уникати, – це надмірний акцент на інтелектуальних здібностях, коли кажуть, що євангелізацією можуть займатися лише професійно підготовлені люди, і коли кажуть, що не потрібно думати, бо євангелізація – це Божа справа. Павло нагадує Тимофію «поставити себе перед Богом гідним, працівником бездоганним, що вірно навчає науки правди» (2 Тим. 2:15). До колосян Павло пише: «Його ми проповідуємо, нагадуючи кожній людині й навчаючи кожну людину всякої мудрости, щоб учинити кожну людину досконалою в Христі. У тому й працюю я, борючися силою Його, яка сильно діє в мені» (Кол. 1:28, 29).

Аби бути мудрими в євангелізації, ми повинні зосередити свою увагу на двох сферах: на собі і на нашому посланні. Петро говорить церквам Малої Азії, що оскільки вони будуть свідками надії євангелія, вони повинні шанувати або освячувати Христа у своїх серцях, і тоді вони будуть готові розказувати про надію, яку вони мають (1 Пет. 3:15), – надію, яка приходить, коли людина вірить у благу звістку про Ісуса Христа.

Перше. Щоб ушановувати Христа у своєму серці, ми повинні бути людиною віри. Павло пише до коринтян, що він як апостол має «той самий дух віри», щоб вірити в євангеліє, і що, вірячи, він говорить, «щоб благодать, розмножена через багатьох, збагатила подяку на Божу славу» (2 Кор. 4:15). Щоб ефективно звіщати благу звістку, ми маємо бачити у собі євангельські реалії – не тільки віру в саме євангеліє, але й віру, що діє в нас як інструменті, яким користується Бог.

Друге. Ми повинні бути смиренними. Знову ж таки, Павло нагадує Тимофію про благодать, яку дано йому як тому, хто найбільше нагрішив: «Але я тому був помилуваний, щоб Ісус Христос на першім мені показав усе довготерпіння, для прикладу тим, що мають увірувати в Нього на вічне життя» (1 Тим. 1:16).

Третє. Ми повинні бути сміливими. Павло просить ефесян молитися, аби Бог дав йому сміливість проголошувати істину так, як він має це робити. Його метою було, щоб від чистого серця, доброго сумління й щирої віри євангельське послання впливало на тих, хто його слухав (1 Тим. 1:5).

Четверте. Ми повинні мати радісне терпіння. У 2 Коринтян 4 Павло двічі говорить нам: «Ми не тратимо відваги» (вірші 1, 16). Євангелізація вимагає вміння й терпіння, але ми маємо робити це з радісним очікуванням, що Бог виведе Своїх обранців із темряви до Свого чудесного світла.

Послання, яке ми проголошуємо, є Божим посланням. Ми повинні мати «розум Христовий» (1 Кор. 2:16). Наше розуміння послання приходить зі старанним вивченням Писання, коли ми просимо Бога дати нам мудрість (Як. 1:5). Але наша потреба в мудрості тягне за собою більше. Нам потрібна мудрість, щоб пояснювати євангеліє тим, хто вороже налаштований проти Бога. Наша презентація євангелія повинна точно та ясно передавати істину, якою вона є у Христі. Павло проголошував благу звістку про «Ісуса Христа розп’ятого» (1 Кор. 2:2), тобто про Особу й діла Ісуса Христа. Коли ми євангелізуємо, нехай наше послання буде саме таким, і Бог дасть нам небесну мудрість, необхідну для того, аби бути завойовниками душ.

Ця стаття була опублікована в журналі Tabletalk.