Небесні нагороди

Старбакс. Марріотт. Південно-західні авіалінії. Навіть Доміно Піца. Здається, що майже кожна компанія має якусь програму винагород. Що більше ви їсте, п’єте, літаєте чи ночуєте, то більше заробляєте. Програми винагород мають сенс, бо вони віддзеркалюють те, як працює світ. Коли ми працюємо, то отримуємо зарплату. Наші досягнення часто приносять нам похвалу й різні бонуси.

Здається, що коли новозавітні автори говорять про небесні нагороди у Царстві Божому, ми точно мали б розуміти, що вони мають на увазі. Якщо ми старанно працюватимемо у християнському житті, то заслужимо на благословення від Бога, чи не так? Неправильно. Біблійне вчення про нагороди – це лише один із прикладів того, як Бог перевертає наші очікування і припущення з ніг на голову.

Бодай із цієї причини варто ретельно замислитися над тим, що Писання говорить (і чого не говорить) про небесні нагороди. Ми можемо розглянути це біблійне вчення з п’ятьох напрямків.

По-перше, існують небесні нагороди, які пов’язано з послухом і служінням віруючого у цьому житті. У вченні Ісуса в Нагірній проповіді є чимало посилань на небесні нагороди (Мт. 5:12, 46; 6:1, 2, 4, 5, 6, 16, 18). Нагороди призначено тільки для тих, хто вірить у Христа і йде за Ним, а не для невіруючих. Ці нагороди буде дано не тепер, а у майбутньому, після того, як віруюча людина покине це життя (див. 16:27). Ці нагороди стосуються добрих справ, які ми робимо у цьому житті, включно з такими малими й незначними вчинками, як «напоїти, як учня, кого з малих цих бодай кухлем водиці холодної» (10:42).

Не менше апостоли наголошують на факті й важливості винагород у християнському житті. Звертаючись до служителів і пресвітерів, Павло говорить, що останній день буде часом просіювання та оцінки служіння. «То буде виявлене діло кожного, бо виявить день, тому що він огнем об’являється, і огонь діло кожного випробує, яке воно є. І коли чиє діло, яке збудував хто, устоїть, то той нагороду одержить» (1 Кор. 3:13, 14). Звертаючись до всіх віруючих, Павло говорить про «вінок праведности, якого мені того дня дасть Господь, Суддя праведний; і не тільки мені, але й усім, хто прихід Його полюбив» (2 Тим. 4:8). Павло заохочує «рабів» жити у вірному послуху Христові, бо вони знають, «що від Господа приймете в нагороду спадщину» (Кол. 3:22, 24).

По-друге, існують відмінності в небесних нагородах: деякі віруючі отримають більше або менше за інших. Ісус наголошує на цьому у Своїй притчі про милостиню (Лк. 19:11–27). У цій притчі цар роздає своїм слугам по міні. За деякий час кожен слуга з’являється перед царя і звітує про те, що він зробив із цією міною. Перший слуга заробив десять мін своєю міною, а другий – п’ять мін. Цар нагороджує першого слугу «владою над десятьма містами», а другого – «владою над п’ятьма містами». У цих небесних нагородах є нерівність. Дехто отримає більше за інших. Але якщо нагороди дають нерівномірно, то це не означає, що їх розподіляють навмання. Небесні нагороди пропорційні (але ніколи не ґрунтуються на) послуху на землі – слуга, який заробив десять мін, отримує владу над десятьма містами, а слуга, який заробив п’ять мін, отримує владу над п’ятьма містами. Нагорода за інвестиції настільки переважає зароблене, що наш земний послух насправді не заслуговує на неї. Нагорода не ґрунтується на послуху в тому сенсі, що він заслуговує на неї.

По-третє, кожного віруючого виправдано на тій самій підставі, що й нас, – лише через приписану праведність Христа. Писання навчає, що «нема праведного ані одного», що «заплата за гріх – смерть» (Рим. 3:10; 6:23). Не заслуживши на життя й небеса, люди заслужили на смерть і пекло. За своєю природою ми винні у першому гріху Адама (на додаток до всіх наших власних гріхів). Тому ми народжуємося у цей світ засудженими, які заслуговують на суд. Грішник не може надіятися на себе, а тільки на Христа. Як показує нам Павло в Рим. 5:12–21, Христос є другим Адамом – Він походить від Адама, але не є «в Адамі». Він повністю праведний і слухняний, а тому заслужив на життя. На хресті Він повністю заплатив покарання за гріхи Свого народу. Послух і смерть Христа – це «праведність», яка приходить як «дар» кожному грішнику, який довіряє Христу (в. 17). Ця праведність зараховується грішнику в той момент, коли він увірує (в. 19). Тільки на основі праведності Христа грішник вважається праведним або виправданим (4:4, 5). Виправдання відбувається через віру, але не на основі віри, і навіть віра є даром Бога недостойному грішнику (Еф. 2:8). Тому кожен християнин має абсолютно однаковий доступ на небеса – заслуги Христа, які зараховано й отримано тільки через віру. Ніхто не має права хвалитися перед Богом. Наша хвала – тільки в Господі (1 Кор. 1:29, 31).

По-четверте, виправдання й небесні нагороди не містять суперечностей між собою. На перший погляд, може здатися, що вони протилежні одне одному. Виправдання ґрунтується виключно на ділах Христа, а небесні нагороди пов’язано з нашими ділами. Виправдання для кожного віруючого грішника є абсолютно однаковим, а небесні нагороди у віруючих помітно відрізняються одна від одної. За ближчого розгляду, між цими двома лініями біблійного вчення немає жодної суперечності або напруги. Перш за все, ми повторюємо, що тільки завдяки заслугам Христа будь-який грішник може потрапити на небеса. Коли ми перебуваємо у славі, наше єдине право бути там походить від того, що Христос зробив для нас Своїм життям і смертю. Ми молимося молитвою митаря: «Боже, будь милостивий до мене, грішного!» (Лк. 18:13) – до останнього подиху на землі. Наступною нагородою, яку дає Бог, є дар благодаті. Притча Ісуса про милостиню свідчить про цю реальність. Нагороди, які дарують, є абсолютно непропорційними тому, що зробили царські слуги – десять міст за невелику суму в десять мін. Ми жодним чином не заслуговуємо й не заробляємо наших небесних нагород.

Як же тоді ми можемо поєднати виправдання й небесні нагороди? Виправдання вільно дає грішнику право на вічне життя (Рим. 5:17). Що таке вічне життя? Це пізнання Бога у Христі (Ів. 17:3) й перебування у присутності Бога як нашого Бога (Об. 21:3). Нагороди віддзеркалюють той факт, що віруючі на небесах не переживатимуть це життя в однаковій мірі. Деякі насолоджуватимуться життям повніше й більше за інших. Аби пояснити це, богослови вдало використовували ілюстрацію з посудинами. Кожен віруючий – це порожня посудина, яку буде наповнено на небі. Ніхто не відчуватиме нестачі або незадоволення. Але кожен віруючий на небі буде посудиною різного розміру, який буде пропорційний послуху цього віруючого на землі. Один вміщує шістнадцять унцій, інший – галон, а третій – сорок галонів. Оскільки ж небеса – це світ досконалої любові, а любов не заздрить (1 Кор. 13:4), ми радітимемо лише тим віруючим, які є «більшими посудинами», ніж ми. Усіх буде наповнено сповна, деякі міститимуть більше небесного життя за інших, і ніхто не заздритиме або скаржитиметься.

По-п’яте, небесні нагороди служать важливим цілям у земному житті християнина. Писання говорить, що небесні нагороди існують для практичних цілей. Передусім, небесні нагороди повинні мотивувати нас до послуху Богу тут і зараз. Адже Ісус говорить нам, що Бог із задоволенням винагороджує учнів за вчинки, які світ вважає несуттєвими (Мт. 10:42; пор. Кол. 3:24), або за послух, який викликає опір і переслідування у цьому житті (Мт. 5:11, 12). Ісус мотивує нас робити малі й важкі речі, які становлять більшу частину християнського життя. Нагороди заохочують нас жити в освяченні і святості, до якого має прагнути кожен християнин (Євр. 12:14). Нагороди торкаються найглибшого бажання християнина – пізнавати Бога в Ісусі Христі. Нагороди відкривають нам реальність і благословення небес, особливо коли це швидкоплинне життя на землі є важким і нещасним.

Але одна з найважливіших речей, які нагороди роблять для християн, – це нагадують нам про характер нашого Бога. Серед головної брехні сатани є те, що Бог не є добрим і не бажає того, що є для нашого справжнього блага й щастя (див. Бут. 3:1–7). Писання нагадує нам правду про Бога – Він добрий, і все, що Він робить, є добрим (Пс. 119:68). Усе, на що заслуговує наш послужний список від Бога, – це осуд і смерть. Своєю вічною милістю Отець поєднав нас зі Своїм Сином. Христос узяв на Себе нашу провину й заплатив за неї ціну, і Бог дав нам Христову праведність і життя, на які вона заслуговує (2 Кор. 5:21). Наше виправдання свідчить про Божу доброту й милість. Крім того, Бог у Христі радо приймає наш недосконалий, заплямований гріхом послух. Нагороди, які Він дає, настільки непропорційні нашим учинкам, що стає зрозуміло – вони є нагородами благодаті. Бог прагне, щоб ми належно слухались Його, тому Він простягає нам ці нагороди, аби мотивувати й заохочувати нас до служіння Йому у цьому житті. Наше освячення свідчить про Божу доброту і благодать.

Я й надалі братиму участь у корпоративних програмах винагород. Мені подобається отримувати бонуси за те, що я купую і роблю. Але я дуже вдячний, що Боже Царство й вічне життя не працюють таким чином. Довіряти лише заслугам Христа й дедалі більше прагнути насолоджуватися у славі життям, яке Бог вільно дав мені на землі, – це програма «винагород», яку міг створити лише Бог.

Ця стаття була опублікована в журналі Tabletalk.