Як помер Мартін Лютер?

Мартін Лютер помер 18 лютого 1546 року. За місяць до цього він написав своєму другові лист зі скаргою на вікові недуги: «Я — старий, утомлений, ледачий, змучений, холодний, змерзлий і, понад усе, одноокий чоловік». І зітхнув: «Такому напівмертвому, як я, могли б дати спокій».

Однак Лютеру не давали спокою. Його рідне місто Айслебен зіткнулося з кризою. Чвари загрожували громадському порядку й навіть церковному. Попри змученість, Лютер сам вирішив поїхати до рідного міста, щоб залагодити суперечку. Він вирушив із Віттенберга з трьома синами та кількома слугами. Вони дісталися Галле. Ожеледь і шторми ускладнювали переправу через річки. Лютер називав крижини, що пливли просто до їхнього порома, то опонентами-анабаптистами, то римо-католицькими єпископами та папами. Можливо, він був напівмертвим, але його гумор залишався цілком живим.

У Галле проживав давній соратник Лютера доктор Юстус Йонас. Після дебатів у Лейпцигу 1519 року Йонас був одним із найближчих учнів Лютера. Йонас підтримував його на Вормському Рейхстазі. Він просував Реформацію у Віттенберзі, коли Лютер був у вигнанні у Вартбурзі. Тепер Юстус Йонас супроводжував Лютера в його останню подорож.

Лютер і його тепер численніші супутники здійснили тріумфальний в’їзд до Айслебена. Героя у рідному місті зустріли радісні натовпи і проводжала кавалькада. Тієї неділі, 31 січня, він проповідував.

Лютер проповідував Христа і Христа Розп’ятого. І коли громада чула проповідь Лютера, вони бачили не Лютера, а Христа і Христа Розп’ятого. Це спадщина Лютера.

Та подорож узяла своє. Лютер писав своїй коханій Каті про люті вітри і крижані дощі, уже не кажучи про всі ці загрозливі крижини. Він був тяжко хворий. І вогонь, який вийшов з-під контролю просто біля його кімнати, теж загрожував життю. Та й кімната ця була старою. Зі стін обсипалася штукатурка, що послабило кілька каменів у стіні. Один із них, розміром з подушку, мало не впав на голову Лютера. Ці нещастя викликали у Каті, яка залишалася вдома, тривогу. Вона відправила лист, який сповнювала тривога і хвилювання. Тож Лютер написав у відповідь, що сумує за нею, додавши: «Я маю Доглядача, кращого за вас і всіх ангелів; Він лежить у яслах і годується з грудей Своєї матері, і Він сидить праворуч Бога, Усемогутнього Батька».

Лютер написав цей лист 7 лютого. Через одинадцять днів він помер. Айслебен, місто його народження, стало відомим і як місто його смерті. Три сини Лютера супроводжували тіло батька назад до Віттенберга, де збиралися натовпи, щоб віддати останню шану.

Напередодні Лютер зі смертного ложа в Айслебені виголосив останню проповідь. «Проповідь» складалася із простого цитування двох текстів, одного з Псалмів та одного з Євангелія. Лютер процитував Псалом 68:20: «Благословенний Господь, тягарі Він щоденно нам носить, Бог наше спасіння!» Потім він процитував Івана 3:16: «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне».

Художник Лукас Кранах запропонував своєму другові останній меморіал. Ця картина прикрашає вівтар у Замковій церкві. На ній Лютер проповідує, а натовп слухає. Кранах намалював на картині дружину Лютера Каті. Він також написав на картині дочку Лютера, Магдалину, яка померла, коли їй було тринадцять років. Між Лютером і його громадою стоїть Христос. Лютер проповідував Христа, і Христа Розп’ятого. І коли його громада почула проповідь Лютера, вони бачили не Лютера, а Христа і Христа Розп’ятого. Це спадщина Лютера.

І ця спадщина виходить далеко за межі часів Лютера.

1940 року В. Г. Оден віддав поетичну шану Лютеру та його спадщині. Свій короткий вірш він назвав «Лютер», закінчивши його такими рядками:

Усі здобутки, великі люди, спільноти — марнота,

Вигукнув він: Праведного проведе віра свята.

І чоловіки, і жінки у світі будуть радіть,

Ті, хто прожив без тривог і тремтінь.

Цю статтю було опубліковано у блозі Служіння Ліґонір.