П’ять моментiв, які варто знати про апостола Петра

Апостол Петро – єдиний апостол, про якого можна сказати, що він прирівнюється до Павла за значенням для історії ранньої Церкви. Його справжнє ім’я було Симон (Мт. 4:18; Мр. 1:16; Лк. 5:4), але найвідомішим він стане як Петро, грецький переклад арамейського прізвиська Кифа (що означає «скеля»), яке йому дав Ісус (Мт. 16:18). Його видатну роль у ранній Церкві передбачило те, що Ісус особливо назвав його, і вона розвивалася у світлі його зв’язку з церквою у Римі (1 Пет. 5:13). Ось п’ять істин про Петра, які можуть допомогти пояснити його видатну роль серед Христових апостолів.

1. Марк, імовірно, написав своє Євангеліє на основі розповідей Петра про служіння Ісуса.

Більшість дослідників сьогодні вважають, що Євангеліє від Марка було написано першим серед чотирьох Євангелій. Історик ранньої Церкви Євсевій наводить свідчення Папія про те, що Марк написав своє Євангеліє на основі вчення Петра про Ісуса. За словами Папія: «Марк став перекладачем Петра й точно записав усе, що запам’ятав (але не послідовно) з того, що говорив або робив Господь. Бо він не чув Господа й не ходив із Ним, але згодом, як я вже сказав, ходив з Петром, який навчав про Господа за потребою, але не робив це, так би мовити, послідовно, тож Марк не робив нічого поганого, записуючи окремі моменти так, як він їх запам’ятовував».

2. Петро був першим серед учнів Ісуса, хто визнав Його Месією (Мт. 16:16; Мр. 8:29; Лк. 9:20).

Саме тоді Ісус називає Симона «скелею» (Петром). Однак Марк і Матвій також зазначають, що Петро, ймовірно, тоді ще не розумів, як ця ідентичність може суперечити поширеним очікуванням Божого Царства і його приходу. У наступному уривку, де Петро докоряє Ісусу за те, що Він сказав про зраду, смерть і воскресіння, Ісус у відповідь називає новоназваного Петра «сатаною» (Мт. 16:21–23; Мр. 8:31–33). Як перша проповідь Петра в Діях Апостолів (Дії 2:14–36), так і вступне благословення у його першому посланні (1 Пет. 1:3–5) свідчать про те, що він ніколи не забуде отриманий тієї миті урок про центральне значення смерті й воскресіння Христа для настання Божого Царства.

3. Петро також був серед перших двох апостолів, які побачили порожній гріб (Лк. 24:1–12; Ів. 20:1–10).

Подібно до того, як Петро визнав Ісуса Месією, ця подія також свідчить про нездатність зрозуміти повне значення смерті й воскресіння Христа без учення Самого Ісуса та дії Святого Духа. В Євангелії від Луки Ісус навчив Петра та Івана з Писання про Себе й означив це ламанням хліба, і тільки після того вони це зрозуміли (Лк. 24:25–35). В Євангелії від Івана вони залишають порожній гріб, ще нічого не розуміючи (Ів. 20:9). Лише пізніше, коли їм з’являється Ісус, Він видихає на них Святого Духа, аби приготувати їх для майбутньої євангельської місії (Ів. 20:21–23).

4. Петро є першим серед Дванадцяти апостолів, хто свідчить і підтверджує навернення язичників у другій книзі Луки, Діях апостолів.

Це відбувається в іронічній манері, яка, здається, перегукується з опором Петра на початку приймати слова Ісуса про Його смерть і воскресіння, а також із його поведінкою під час розп’яття Христа. Петро побачив своє знамените видіння, в якому він тричі опирається наказу Ісуса, Який потім виправляє його (Дії 10:1–16; 11:5–10). Наступної миті, коли до Петра приходять троє чоловіків і він пояснює їм значення свого видіння, на них сходить Святий Дух, підтверджуючи, що вони теж мають охреститися як християни (Дії 10:17–48; 11:11–18).

5. Насамкінець, апостол Петро – єдиний з авторів Писання, який у своїй натхненній книзі посилається на листи Павла й пов’язує їх із Писанням.

На завершення своєї науки про прийдешній день Господній Петро нагадує своїм читачам про терпіння, як і Павло писав їм про це (2 Пет. 3:14, 15). У підбадьорливому прикладі смирення і зростання в Божій благодаті того, хто в минулому дуже повільно приходив до розуміння, Петро визнає, що листи Павла містять деякі речі про ці питання, які важко зрозуміти (2 Пет. 3:16). Тому Петро застерігає своїх читачів не слухати вчення тих, хто намагається перекрутити слова Павла та інші місця Писання, аби ввести їх в оману (2 Пет. 3:16, 17). Можна було б ще багато чого сказати, аби пояснити особливу роль Петра серед Христових апостолів, але вищевикладені моменти спонукають нас зосередитися на загальній темі: викуплення і преображення, яке приходить через віру у воскреслого Господа Ісуса Христа, попри нашу власну слабкість.

Ця стаття належить до серії «П’ять моментів, які варто знати».