П’ять моментів, які варто знати про Мартіна Лютера

1. Мартін Лютер у своєму дорослому житті читав Псалми приблизно що три тижні.

Sola Scriptura. Цей латинський вислів означає «тільки Писання». Тобто, що тільки Писання є нашим остаточним авторитетом для вчення, церковної практики і християнського життя. Саме за це боровся Лютер у перші роки Реформації. Він стверджував, що Римо-католицька церква проповідує неправдиве євангеліє діл і заслуг. Натомість він стверджував, що виправдання можливе лише вірою: Sola Fide. У перших дискусіях із римо-католицькими офіційними особами, як, наприклад, із Йоганном Екком у Лейпцигу 1519 року або у Вормсі 1521 року, Лютер був змушений пояснювати, на чому ґрунтується його позиція. Якщо він виступав проти церкви, то на що він спирався? «На Писання», – заявляв він. Лютер спирався на Писання. Лютер усе своє життя захищав, читав, вивчав, любив Біблію і жив нею. Він перечитував усю Біблію двічі-тричі на рік, а також поглиблено вивчав окремі уривки чи книги. Особливо він любив Псалми. Він дотримувався щоденного графіка читання, який охоплював усю книгу Псалмів за три тижні. Лютер навчав і жив за принципом Sola Scriptura.

2. Після того, як Лютер вивісив свої «Дев’яносто п’ять тез» на дверях церкви, він також написав «Двадцять вісім тез» для Гейдельберзького диспуту.

Дев’яносто п’ять тез Лютера, які було вивішено 31 жовтня 1517 року, стали початком протестантської Реформації. Тоді він був монахом-августинцем, і глава його чернечого ордену у цьому регіоні, Йоганн Штаупіц, симпатизував критиці Лютера. Штаупіц запросив Лютера представити свою позицію на зборах августинського ордену у квітні 1518 року в Гейдельберзі. У Гейдельберзькій тезі № 16 він стверджує: «Людина, яка вірить, що може отримати благодать, роблячи щось від себе, додає гріх до гріха, тому стає вдвічі винною». У 17-й тезі він продовжує: «Говорячи це, ми не викликаємо у людини відчай, а пробуджуємо бажання впокоритися й шукати Божої благодаті». Хоча ми впадаємо у відчай від власної неспроможності, усе ж надія є. Вона не в нас самих, а у Христі та Євангелії. Гейдельберзька теза № 28, можливо, є найпрекраснішим рядком, який Лютер будь-коли написав: «Божа любов не знаходить, а творить те, що їй до вподоби». Бог полюбив нас і послав за нас Христа, коли ми були Його ворогами. Це і є благодать.

3. Лютер, колишній монах, одружився з колишньою монахинею.

Група монахинь утекла з монастиря Німбшен і попрямувала до Віттенберга. Деякі з них повернулися до своїх родин. Деякі вийшли заміж за студентів чи пасторів у Віттенберзі. Одна з них, Катріна фон Бора, вийшла заміж за Мартіна Лютера 1525 року. Лютер називав її «Кеті, моє ребро». Вони були сильною парою. Поки Лютер невтомно просував Реформацію, вона керувала домашнім господарством, великим садом, рибним розплідником і невеликою пивоварнею. Вони мали шестеро власних дітей, а також усиновили інших дітей, які осиротіли, від родичів. Подружжя втратило сина немовлям і важко пережило смерть тринадцятирічної доньки Магдалени. Після смерті Мартіна Лютера для Кеті настали важкі часи. Тоді друзі і прихильники об’єдналися, щоб допомогти їй. У складні моменти вона зізнавалася: «Я відчуваю, що тримаюся за Христа, як репʼях за сукню».

4. Мартін Лютер був майже таким же хорошим музикантом, як і богословом.

Лютер любив музику. Він грав на лютні. Він написав свій перший гімн під назвою «Нову пісню почнемо» 1524 року, який був більше схожий на народну баладу, ніж на гімн. Він містить дванадцять строф, які присвячено мученицькій смерті двох монахів-августинців у Нідерландах. Вони пішли за Лютером, навернулися і стали проповідниками доктрин Реформації, прагнучи принести Євангеліє на свою батьківщину. Їх було заарештовано й вони прийняли мученицьку смерть. Коли ця новина дійшла до Лютера, він звернувся до музики. Через п’ять років він написав свій найвідоміший гімн і, можливо, один із найулюбленіших гімнів в історії церкви – «Могутня фортеця – наш Бог». Він опублікував перший протестантський збірник гімнів 1524 року. А також надихнув наступні покоління музикантів у лютеранській церкві і класичній музиці. Протягом короткого часу Лютер навчався в Айзенахі, рідному місті Йоганна Себастьяна Баха, лютеранського музиканта найвищого рівня. Одного разу Лютер сказав: «Після богослов’я я надаю музиці найвище місце й найбільшу честь».

5. Мартін Лютер помер у своєму рідному місті.

Мартін Лютер народився в Айслебені 10 листопада 1486 року. 1511 року він поїхав до Віттенберга, щоб навчатися й викладати. Віттенберг стане містом, яке найбільше асоціюватиметься з ним. Там він постригся в ченці. Там він опублікував свої «Дев’яносто п’ять тез». Там він одружився й виховав своїх дітей. Він майже щодня проповідував у віттенберзькій церкві Святої Марії та викладав у Віттенберзькому університеті. У січні 1546 року в Айслебені спалахнула суперечка, яка загрожувала зруйнувати церкву й місто. Лютер, уже немолодий чоловік, який відчував свій вік, вирішив поїхати до свого рідного міста. Після важкої подорожі Лютер прибув на цю зустріч, уклав мир між сторонами, які ворогують, кілька разів попроповідував, а потім захворів. Лікарняне ліжко стало його смертним ложем. Свої останні слова він накидав на клаптику паперу: «Ми – жебраки. Це правда». Лютер помер 18 лютого 1546 року. Як і Кеті, він до останнього тримався за Христа.

Ця стаття належить до серії «П’ять моментів, які варто знати».