Три моменти, які варто знати про книгу Числа

1. Книга Числа не просто книга про числа.

Єврейська назва цієї книги «У пустелі», що більше описує й зацікавлює. Книга зображає досвід народу Ізраїля відтоді, як вони залишили гору Сінай після виходу з Єгипту й поки не прибули до межі Краю обіцяного. Народу Ізраїля мало знадобитися кілька тижнів, аби подолати відстань від Сінаю до Ханаана. Проблема полягала в тому, що вони відрядили дванадцятьох розвідників, щоб оглянути край, та більшість із них повернулися з поганими вістями: тамтешні жителі надто міцні, а їхні міста добре захищені. Шансів на перемогу не було (Чис. 13, 14). Ісус і Калев розповіли іншу історію, стверджуючи, що, якщо Господь виступить на боці Ізраїля, цей край вдасться захопити, але їхній звіт меншості було відхилено. І Господь присудив людям блукати пустелею наступні сорок років, поки не помруть усі дорослі. Лише тоді вони зможуть увійти у Край обіцяний та отримати те, що Він обіцяв.

2. Найважливішим числом у книзі Числа є число два.

У книзі Числа багато чисел, так само як і довгих списків людей у двох окремих переписах (Чис. 1; 26). Можна легко заблукати у переліках імен і чисел, які здаються такими ж незрозумілими, як спортивна статистика для тих, хто не вболіває, а бізнес-довідники – для тих, хто не займається бухгалтерією. Однак усі вони відіграють свою роль у розповіді про роки, які провів народ Ізраїля у пустелі. Найважливішим числом у всій книзі є два – як два покоління. Книга Числа розповідає про безвірне покоління, яке не довірилося Господу й заплатило ціну, усе життя блукаючи пустелею, а за ним прийшло нове покоління, яке стояло на межі входу у Край обіцяний. Чи буде нове покоління таким, як його батьки, і знову піддасться невірі? Чи накреслять вони новий курс віри в Господа й отримають край, який Бог обіцяв патріархам? Були хороші задатки, як от певні початкові перемоги над ханаанцями (напр. Чис. 21), але все ще не прояснилося. Це дає історіям у цій книзі змогу кинути виклик і нам: до якого покоління ми належимо – до людей невіри, чиї тіла було розкидано пустелею, чи людей віри, які прагнуть успадкувати землю (див. Євр. 3:7–19)?

3. Друге найважливіше число у книзі – сорок два.

На перший погляд, Чис. 33 здаються марнуванням місця: довгий список назв місцевостей, де народ Ізраїля таборував у пустелі. Проте Сам Господь наказав Мойсею скласти цей перелік (Чис. 33:2), тож це має бути важливо. І якщо ця книга справді розповідає про часи Ізраїля у пустелі, список місць таборування набуває нового значення. Для початку: багато з цих місцевостей у списку є місцями, де Господь особливим чином забезпечив Свій народ. Ці місцевості, до яких додано нотатки, аби нагадувати Ізраїлю, що зробив Господь: Рамесес, де ізраїльтяни тріумфально вийшли (Чис. 33:3), Пі-Хірот, де Господь розділив море (Чис. 33:8), Елім, де було дванадцять джерел води та сімдесят пальмових дерев (Чис. 33:9). Ці місцевості зазначено для того, аби пам’ятати про вірність Господа. Другий вид місць складається з місцевостей, де народ Ізраїля повставав проти Господа: Мара, пустеля Сін, Ріфідім і так далі. Але жоден із цих провалів не згадано у цьому маршруті: ніби Господь цілковито забув про них (Пс. 130:3–4). Ці місцевості нагадують нам про благодатне забуття Господа. Третій вид місць – місцевості, де, наскільки нам відомо, нічого не сталося. Деякі з них не згадує П’ятикнижжя, але їх додано сюди, щоб нагадати нам, що наше життя – не просто послідовність духовних тріумфів і невдач; інші дні теж враховано – коли ми просто займаємося звичайними життєвими справами: ідемо на роботу, дбаємо про дітей, косимо траву, перемо. Важливість цих «простих буденних» днів підкреслює те, що загальний список таборувань у Числах 33 налічує сорок два. Список не є вичерпним (були й інші місця, де народ Ізраїля стояв табором), і це не є просто вибіркою найважливіших місць, тому номер сорок два обрано свідомо. Чому? Бо сорок два – це шість разів по сім. Іншими словами, наприкінці цього списку – і наприкінці книги Чисел – Ізраїль перебуває на межі сім разів по сім суботи відпочинку, яку представлено входом у Край обіцяний. Ніхто з нас не знає, де саме в нашому особистому списку таборувань ми можемо бути. Можливо, нам ще цілий шлях іти до табору числом сорок два. Проте ми всі можемо бути впевнені в тому, що Господь Ісус вірно проклав досконалий шлях через пустелю замість нас, і тепер Він крокує пустелею поряд із нами, нагадуючи нам про Господню вірність та Його забуття. Коли потрібно, Він підіймає нас і несе на Своїх руках, як Добрий Пастир, приводячи нас до небесної спадщини, яку Край обіцяний указав Ізраїлю.

Ця стаття належить до серії «Три моменти, які варто знати».