Три моменти, які варто знати про Друге послання Петра

1. Апостол Петро попереджає церкви про небезпеку неправдивого вчення і про безбожність, яку воно породжує.

Петро не називає імен цих лжевчителів, але з його слів у 2 Петра 2:1–3 зрозуміло, що вони колись були християнами, які сповідували віру, але відтоді відійшли від неї. Петро каже, що вони впроваджують руйнівні єресі, відкидають Учителя, Який, як вони стверджують, «купив їх», і при цьому залучають велику кількість послідовників, які богозневажають Господа. Неправдиве вчення неминуче призводить до гріховної поведінки. Через їхнє відступництво Боже покарання на них є неминучим.

Виходячи з кількох натяків, які дає нам Петро, можна припустити, що ці люди використовували послання Павла, щоб виправдати антиномічну (беззаконну) поведінку. У 2 Петра 2:19 апостол пише: «Вони волю обіцюють їм, самі бувши рабами тління». Далі він говорить у 2 Петра 3:15–16, що в листах Павла є «дещо тяжко зрозуміле, що неуки та незміцнені перекручують, як і інші Писання, на власну загибіль свою». Вочевидь, зміст листів Павла спотворювали в апостольську епоху, так само як і тепер.

2. Петро говорить своїм читачам, що вони мають праведність перед Богом через віру.

Петро пише: «Тих, хто одержав із нами рівноцінну віру в правді Бога нашого й Спасителя Ісуса Христа» (2 Пет. 1:1). Віра, яка надає таке становище, є Божим даром, який дано через Ісуса Христа – джерело Божої праведності – і, отже, є чимось отриманим (Еф. 2:8–9). Він каже, що всі, кому дано таку віру, одержали із нами (апостолами) рівноцінну віру. Віруючі отримують це праведне становище перед Богом через інструмент віри, через Ісуса Христа, Який, за словами Петра, є Бог.

Це праведне становище протиставляється в усьому тексті Другого послання Петра неправедним – лжевчителям і тим, хто слідує за ними. Колись вони знали шлях праведності і сповідували віру в євангеліє, яке проповідували Петро та апостоли, але відтоді відійшли від неї. Петро пише, що краще було б їм ніколи не знати дороги правди (2 Пет. 2:21), протиставляючи лжевчителям старозавітного святого Ноя, який був «проповідником праведності» (2 Пет. 2:5). Отримання дару віри відрізняє праведників від тих, хто неминуче постане перед Божим судом через те, що відійшов від істини, – це настільки серйозне питання, що Петро розглядає його протягом усього другого розділу цього листа.

3. Петро повідомляє нам, що лжевчителі заперечують, що Ісус повернеться.

Петро вже описував своє перебування з Господом на горі Преображення (2 Пет. 1:16–21), де він був свідком Господньої слави. Це стає основою впевненості Петра в Господніх обітницях.

У 2 Петра 3:3–7 апостол застерігає своїх читачів, кажучи:

«Насамперед знайте оце, що в останні дні прийдуть із насмішками глузії, що ходитимуть за своїми пожадливостями, та й скажуть: Де обітниця Його приходу? Бо від того часу, як позасинали наші батьки, усе залишається так від початку творіння».

Петро застерігає, що світ, який існував давно (за часів Ноя), «водою потоплений, згинув. А теперішні небо й земля заховані тим самим словом, і зберігаються для огню на день суду й загибелі безбожних людей».

У ранній Церкві була плутанина щодо Другого пришестя нашого Господа (можна згадати питання і відповіді про останні часи у двох посланнях Павла до солунян), так само як існує і тепер. Біблійні пророки зробили так багато диких і безвідповідальних прогнозів про другий прихід Ісуса Христа, що невіруючі більше не звертають уваги на вчення Біблії про те, що Ісус повернеться, аби воскресити мертвих, судити світ й оновити все творіння.

Щоб заспокоїти своїх слухачів, Петро нагадує їм:

«Не бариться Господь із обітницею, як деякі вважають це барінням, але вам довготерпить, бо не хоче, щоб хто загинув, але щоб усі навернулися до каяття. День же Господній прибуде, як злодій вночі, коли з гуркотом небо мине, а стихії, розпечені, рунуть, а земля та діла, що на ній, погорять…» (2 Пет. 3:9–10)

Тож, Петро каже, нехай це застереже насмішників, а народ Божий хай зберігає надію на майбутню славу, бо «за Його обітницею ми дожидаємо неба нового й нової землі, що правда на них пробуває» (2 Пет. 3:13).

Цю статтю було опубліковано у блозі Служіння Ліґонір.