Три моменти, які варто знати про книгу Наума

Книгу Наума нелегко читати. Хоча її послання про покарання Ассирії показує, що Бог не дозволить гріху перемогти, може бути важко повністю збагнути сенс оспівування падіння Ніневії у книзі або зрозуміти, як постійний акцент на покаранні пов’язаний з євангелієм. Ці та деякі інші питання тлумачення можна зрозуміти, якщо читачі матимуть на увазі наступні три моменти.

1. Євангеліє формує контекст для послання Наума (Наум. 1:2–8).

Перша основна частина, Наума 1:2–8, має виразно негативний тон. Наум вважає само собою зрозумілим, що всі люди, а не тільки ассирійці (яких не згадано у цій частині), перебувають під впливом досконалої Божої справедливості (Наум. 1:2–3, 5–6, 8). Таким чином, це дуже добра новина, що Бог також є «пристановищем у день утиску» від цього самого покарання для тих, хто довіряє себе Його милосердю (Наум. 1:7).

Ця частина, яку поміщено на початок книги, слугує ключем до тлумачення того, що написано в решті книги. Колишній гріх Юди, Боже милосердне рішення покласти край їхнім стражданням (Наум. 1:12) і буря покарання, що ось-ось впаде на Ассирію, – усе це прообрази двостороннього Божого покарання і спасіння. Ба більше, попри те, що Ассирія, здавалося б, безперешкодно підкорила стародавній Близький Схід, включаючи Північне Ізраїльське Царство, менш ніж за століття до життя Наума, Боже втручання демонструє, що претензія імперії на панування була хибною, так само як і її твердження, що це панування стало можливим завдяки її богам.

2. Ассирія не є головним ворогом Бога.

Хоча Наум люто засуджує Ассирію, і особливо Ніневію як її столицю, більшість ассирійців не брали участі в її агресії, а деякі з її громадян були ізраїльтянами, яких підкорили. Ця книга дійсно постійно акцентує на ассирійських царях (Наум. 1:11, 14), збройних силах (більша частина Наум. 2) та інших, хто брав участь у їхній програмі експлуатації та самозвеличення, і показує, що Боже покарання впаде насамперед на них. Таким імператорам, як Есархаддон (правив 681–669 рр. до Р. Х.), які вважали себе «царем світу… найпершим з усіх володарів» і залежали від «великих богів», таких як Мардук і Набу, Господь просто говорить: «Ти нікчемний» (Наум. 1:11), і робить їх такими. Божа відплата Ассирії-як-імперії є прообразом Його суду над «Вавилоном» із книги Об’явлення, який представляє не тільки Рим, але й Вавилон і Ніневію до нього, а також усі людські влади після нього, які характеризували насильство, прихильність до матеріалізму і богопротивне самозвеличення (Об. 17–18).

3. Бог переможе всіх Своїх ворогів і повністю визволить Свій народ.

Якби Бог не взяв на Себе добровільне й милостиве зобов’язання спасти грішників, то знищення всіх Його ворогів прирекло б усіх на засудження і смерть (Рим. 5:12–14). Дивовижно, що Божа благодать вилилася у світ, який повністю хоче незалежної самореалізації на своїх умовах, чи то в імперіалізмі Ассирії у давнину, чи в інших формах бунту проти Бога у сьогоденні.

У світлі сили гріха як покарання, так і спасіння є причиною для радості. Коли зло і ті, хто його чинить, падають, їхні жертви справедливо радіють (Наум. 3:19; Об. 19:1–5). Так само і ті, хто радо приймає Боже спасіння, радіють Його благодаті й милості до них (Об. 1:15) і з нетерпінням чекають на цілковите здійснення Його спасенних намірів (Наум. 2:2).

Живучи в останні часи, коли ми ще очікуємо на остаточне встановлення Божого Царства, послання Наума закликає віруючих продовжувати покладатися на Божі обітниці й руйнувати численні суперечності світу з Божою істиною. Подібно до того, як Наум викривав корисливу та саморуйнівну природу ідолопоклонницького імперіалізму Ніневії, християни повинні критикувати різноманітні форми, в яких окремі особи, групи й цілі культури узурпують Божу прерогативу та визначають людину як самокеровану, без вродженого пізнання Бога й цілком здатну самостійно досягти досконалого щастя.

Наум також закликає віруючих руйнувати ефемерні «найвищі» блага, які люди ставлять понад усе, чи то матеріальне багатство, соціальний статус, самоприписану моральну чистоту, що демонструє чесноти, чи консолідацію влади. Ці ідоли є саме такими – їх створили люди, вони не спроможні спасти чи задовольнити, і вже продемонстрували своє безсилля (Наум. 1:13). Євангельська критика ассирійського імперіалізму, яку наводить Наум, показує читачам, як аналізувати культуру з погляду Божого покарання і спасіння, і таким чином допомагає підготувати віруючих до ефективного свідчення. Вона також захищає нас від спокусливих обіцянок світу й не дозволяє нашій надії похитнутися перед його наполегливими переконаннями, що він є джерелом усього доброго – титул, який Господь залишає за Собою, і те, що повністю спасає та задовольняє тих, хто знає Його (Наум. 1:7).

Цю статтю було опубліковано у блозі Служіння Ліґонір.