Заклик до єдності під час Причастя

Для багатьох християн участь у Причасті є часом дуже глибокого, особистого контакту зі своїм Господом і Спасителем. Очевидно, що у цьому немає нічого поганого. Але ми повинні розуміти, що Причастя – це більше трапеза, яка повинна демонструвати і зміцнювати єдність Церкви, ніж особиста справа кожного з нас.

Це лежить в основі суворого докору, який апостол Павло висловлює у 1 Коринтян 11:17–34. Схоже, християни в Коринті не виявляли належної любові до своїх співбратів у церкві. У ті часи Причастя, ймовірно, відбувалося так: усі приносили із собою їжу, якою ділилися. Ті, хто прийшов раніше, починали їсти, а дехто навіть напивався. Інші – найімовірніше, раби – працювали допізна, а коли приходили, то всю їжу вже зʼїли. Така зневага до членів церкви перетворила таїнство на щось негідне називатися Причастям, як ми читаємо у віршах 20–22:

А далі, коли ви збираєтесь разом, то не на те, щоб їсти Господню Вечерю. Бо кожен спішить з’їсти власну вечерю, і один голодує, а другий впивається. Хіба ж ви не маєте хат, щоб їсти та пити? Чи ви зневажаєте Божу Церкву, і осоромлюєте немаючих? Що маю сказати вам? Чи за це похвалю вас? Не похвалю!

Хоча не зовсім зрозуміло, чи стосується суворе застереження Павла у вірші 29 «тіла» Церкви, Господа Ісуса Христа, чи їх обох, нам варто прислухатися до його слів: «Бо хто їсть і п’є негідно, не розважаючи про тіло, той суд собі їсть і п’є!» Безсумнівно, Причастя має об’єднувати всю церкву, оскільки Тіло Христове згадує жертовну смерть свого Голови, Господа Ісуса.

Сьогодні елементи Причастя розподілено так, що ніхто не залишається без хліба, а кількість вина (або соку) настільки мала, що ніхто не сп’яніє. Проте загрози для єдності у тілі лишаються. Так легко наслідувати приклад світу, в якому ми живемо, і відокремитися фізично або просто емоційно від інших, з ким ми не належимо до того ж соціально-економічного класу, того ж віку, того ж кольору шкіри або тих же політичних поглядів. Деякі тонкощі богослов’я можуть навіть розділяти нас з іншими членами церкви. Але як християни, ми єдині у Христі. Він полюбив нас усіх Своєю безкорисливою любов’ю. Ми всі грішники, які були спасенні лише по благодаті. Таким чином, ми маємо щиро перейматися тим, аби проявляти цю духовну єдність не просто співіснуванням в одній церкві. Ми маємо любити один одного тією любов’ю, якою спочатку полюбили нас.

Якщо ми приходитимемо до Причастя з таким настроєм, зі справжньою християнською любовʼю і показуватимемо єдність, яку ми маємо у Христі, попри наші відмінності, ми по-справжньому прийматимемо Причастя. Таке зібрання може послужити великим свідченням для світу, який спостерігає за нами й не знає такої єдності, яку творить Дух.

Ця стаття була опублікована в журналі Tabletalk.