Біблія

Хоча боротьба Реформації за виправдання лише вірою була запеклою, правильно зазначити, що найзапекліша боротьба з Римо-католицькою церквою точилася навколо питання про те, що має найбільший авторитет. В основі питань, які стосуються чистого євангелія благодаті, лежало фундаментальне питання: «Хто це сказав?» Це питання авторитету не ховалося у тіні. Рим поколіннями чітко вважав свій голос остаточним непогрішимим арбітром істини й вирішував, як Церква має тлумачити Біблію і традицію, та виголошував останнє слово щодо віри і її розуміння. Для Риму остаточний і безпомилковий голос належить Магістеріуму (авторитетному вченню єпископів і Папи Римського), з особливою відмінністю для Папи, коли він говорить ex cathedra (з кафедри).

Реформатські християни висловили свій протест, маючи на це вагому причину. Церква та її служителі не повинні мати вищу владу, ніж Писання. Церква – це creatura verbi, творіння Слова. У такому розумінні Церква і всі її служителі перебувають під владою Слова Божого. Але Рим узурпував цю владу, яка належить тільки Божому Слову, перетворивши й перекрутивши похідну владу Церкви на остаточну. Тому реформатори одностайно відкидали твердження Риму про те, що традиція й Біблія мають однаковий авторитет, відкидали його вирішальний суддівський голос і заперечували його заяви на непогрішність. Тільки Біблія (sola Scriptura) має право на непогрішність і тільки вона є верховним суддею (Вестмінстерське віросповідання 1.10).

Присвоєння Римом собі суддівської влади є лише одним із проявів наполегливої відмови людства схилити коліна перед Божим Словом. На початку ХХ століття у США Дж. Грешам Махен зіткнувся з новим і грізним ворогом Слова Божого: теологічним лібералізмом. Хоча цей супротивник мав зовсім інше обличчя, ніж той, що існував до Реформації, його голос був гучним, вплив сильним, а ставки високими. Махен знав, проти чого він виступає, і з рішучістю, подібною до рішучості Лютера, під свідомим авторитетом Священного Писання, відважно запитав: «Ми приймемо Ісуса Нового Заповіту як нашого Спасителя чи відкинемо Його разом з ліберальною церквою?»

Богословський лібералізм витав у самому повітрі модернізму після Першої світової війни. І традиційний протестантизм вдихав його. Скандально відоме «мавпячим» судовим процесом проти Томаса Скоупса фундаменталістське християнство стало культурним посміховиськом, великим об’єктом насмішок для освічених та інтелектуалів. У своїй знаменитій проповіді «Чи переможуть фундаменталісти?» 1922 року Гаррі Емерсон Фосдік, наголошуючи на вищому законі толерантності, не так тонко стверджував, що доктрини історичної християнської віри були безглуздими. Фосдік закликав усіх просто уживатися разом.

Але це було не так просто. Наскільки дивовижно толерантними були Фосдік і його ліберальні товариші, коли вони прийняли непохитну догму про те, що доктрина не має значення. Водночас Фосдік не виявляв особливої підтримки до тих, хто тримався за основи віри. Очевидно, що любов має межі й вимагає чіткого визначення. Махен похвально зауважив: «Людська прихильність, яка здається такою простою, насправді просто обростає догмами».

Як зауважив Махен, богословський лібералізм не був удосконаленою формою християнства, а зовсім іншою релігією, яку засновано на натуралістичних/гуманістичних доктринах того часу. У книзі Christianity and Liberalism Махен вміло викрив нову релігію, її нову догму й самозваний авторитет. Вона «відрізняється від християнства своїм поглядом на Бога, на людину, на те, що є джерелом авторитету, і на шлях спасіння».

Махен заперечував право ліберальної церкви на цей «центр авторитетності», так само як реформатори заперечували, що таку владу має Рим. Він звертався до Писання, бо воно є не просто людськими словами, а Божественним Словом. Не бувши створеним людиною (2 Петра 1:19–21), воно є голосом Божим, що виходить із Його вуст (2 Тимофія 3:16) і «розповідає про одкровення від Бога до людини, яке більше ніде не можна знайти». Махен був упевнений у тому, що Біблія є абсолютно «правдивою», бо Той, «Кому поклоняється християнин, є Богом істини». Якщо Бог є істина, то і Його Слово – усе Його Слово – є істина. Ця доктрина повного Божого натхнення (усе Писання є самим Словом Божим) є безсумнівним свідченням самого Писання й Самого Ісуса. Тільки Писання є остаточним джерелом авторитету.

Озброєний божественним Словом, Махен говорив чітко і проникливо, зі щирим співчуттям і беззаперечною ясністю. Він критикував догми лібералізму: його заперечення надприродного, гріховне знищення гріха, зарозуміле возвеличення абсолютної доброти людства, спотворене затьмарення історичного богослов’я міражем зворушливої толерантності та хитромудре перетворення Ісуса на гуру, а не на Бога. Замість суддівського авторитету Риму панівним голосом того часу став богословський лібералізм, який було «засновано на мінливих емоціях грішних людей».

Стоячи ногами на сипучих пісках почуттів, основні конфесії раділи своїй новознайденій свободі: оскільки Біблія – це книга, яку створила людина, ми можемо інтерпретувати її так, як нам заманеться. Ми можемо бути вільними від біблійних визначень гріха і спасіння, від кайданів стародавніх догм. Ортодоксальне вчення відійшло у минуле; у цю нову епоху ми самі знаємо, як краще.

Д. Грешам Махен був упевнений, що це не так. І з ревності до слави Божої він підійнявся, щоб викрити темряву світлом істини:

Не обманюймо себе. Юдейський Учитель першого століття ніколи не зможе задовольнити спрагу нашої душі. Одягніть Його у все мистецтво сучасних досліджень, киньте на Нього тепле, оманливе світло сучасної сентиментальності; і, попри все це, здоровий глузд знову вступить у свої права, і за короткий час нашого самообману – так, ніби ми були з Ісусом, – на нас обрушиться помста безнадійного розчарування.

Ліберали вірили, що знайшли свободу. Махен заперечив: «Звільнення від благословенної Божої волі завжди призводить до рабства якомусь гіршому господареві».

Життєва сила, яку дав Бог та яка приходить, коли повністю покладаєшся на Писання, навіть тоді, коли тебе звинувачують у закостенілій консервативності, запалювала Махена й мала зігрівати серце кожного віруючого:

Не кажіть, що покладатися на книгу – це щось безглузде чи штучне. Реформацію шістнадцятого століття було засновано на авторитеті Біблії і вона запалила світ. Покладання на людське слово було б рабством, а покладання на Боже Слово – це життя. Світ був би темним і похмурим, якби ми не мали благословенного Слова Божого й мусили покладатися на власні сили. Біблія для християнина – це не обтяжливий закон, а сама Magna Charta християнської свободи.

Махен міцно стояв на цій свободі, і їй має радіти кожен християнин. Бо той, хто споживає Боже Слово вдень і вночі, буде тим, хто витримає бурі й дасть плід (Пс. 1).

Ця стаття була опублікована в журналі Tabletalk.