Бог і людина

Д. Грешам Махен висловлював глибокий сум через втрату уявлення про Бога й розуміння гріха у сучасній свідомості людей. На думку Махена, сучасний лібералізм насамперед поставив під сумнів саму потребу мати уявлення про Бога або знання про Нього. Ліберальні християни стверджували, що прагнення до пізнання Бога – це смерть релігії. Ми маємо не знати Бога, а відчувати Його; і якщо ми хочемо сформулювати якесь уявлення про Нього, то варто робити це у розпливчастих і загальних рисах. Бог – Отець, але це означає не що інше, як те, що Він є Батьком для всіх створінь, що своєю чергою спонукає до універсального братерства між усіма народами.

Звичайно, Махен був готовий визнати, що Писання у певному сенсі говорить про вселенське батьківство Бога (див. Дії 17:28; Євр. 12:9). Але це підтверджують лише кілька окремих текстів; здебільшого Бог як Отець у Писанні виступає як Бог Отець щодо Свого викупленого народу. Для Махена, однак, батьківство Бога не було центром або суттю християнського вчення про Бога. Швидше, одна риса – «дивовижна трансцендентність Бога» – «робить зрозумілим усе інше». Махен говорив про дивовижну святість Бога – Його окремішність, Його інакшість. Для Махена це була істина, яку сучасний лібералізм випустив із поля зору. Як наслідок, лібералізм зітер відмінність між Творцем і створінням, яка є фундаментальною для справжнього християнства. Натомість він створив пантеїстичного Бога, Який є просто частиною «світового процесу». Бог більше не був окремою істотою; Його життя було в нашому житті, а наше життя – в Його житті. За словами Махена:

Сучасний лібералізм, навіть якщо він не є у всьому пантеїстичним, у кожному разі є таким, що пантеїзує. Він повсюдно прагне зруйнувати відокремленість між Богом і світом, а також різке розрізнення між Богом і людиною.

Наслідком такого (неправильного) розуміння Бога стало (неправильне) розуміння людини і, зокрема, «втрата розуміння гріха». Оскільки Бог більше не сприймається як святий і трансцендентний, Його можна легко тлумачити на свій розсуд, як і гріх. Махен намагався зрозуміти причини такої зміни у сучасному мисленні. Пишучи невдовзі після Першої світової війни (1914–1918), він вважав, що війна призвела до того, що люди стали надмірно зосереджуватися на гріхах інших, нехтуючи власними гріхами. На війні, де одна сторона сприймається як втілення зла, легко не помітити зло у власному серці. Існувала також проблема колективізму сучасної держави, в якій кожен є жертвою обставин, що завуальовує «індивідуальний, особистий характер провини». Однак за зміною сучасного вчення про гріх Махен вбачав зловіснішу і значущу причину: язичництво. Під язичництвом Махен не мав на увазі варварство. За часів розквіту Грецької імперії язичництво було не гротескним, а славетним. Це був світогляд, який вбачав «найвищу мету людського існування у здоровому, гармонійному й радісному розвитку наявних людських здібностей». Це означає, що людство по суті є добрим і може досягти добра через належне використання та дисциплінування свого розуму й тіла. Таке розуміння стало панівним за часів Махена, замінивши християнський погляд на гріх та особисту провину перед святим Богом.

Результатом стали діаметрально протилежні погляди на людину. «Язичництво оптимістично ставиться до людської природи, тоді як християнство є релігією скрушеного серця». На думку Махена, проблема язичництва полягає у тому, що воно приховує гріх у серці, і тому шукає рішення всередині себе. Християнство відрізняється у цьому: воно вказує на гріх у серці, а тому шукає рішення ззовні. Язичництво позбавляє християнство Доброї Звістки й замінює її доброю порадою чи добрим підбадьоренням. Ми не потребуємо прощення, нам потрібна лише сила духу. Ми не потребуємо побожного покаяння, нам потрібна лише добра реакція. Махен сформулював євангеліє сучасного ліберального проповідника так: «Ви, люди, дуже добрі, ви відповідаєте на кожен заклик, який спрямовано на добробут суспільства. Ми маємо у Біблії – особливо у житті Ісуса – щось настільки хороше, що віримо, що цього достатньо навіть для вас, добрих людей». За часів Махена особисте благодійництво узурпувало Добру Звістку про Спасителя.

Прониклива й гостра критика Махеном сучасного лібералізму залишається актуальною і сьогодні. І відповідь Церкви має бути такою ж, як і за часів Махена: безсоромне, чітке визнання відмінності між Богом і людиною. Церква має розуміти Бога й людину на Його умовах, а не на наших. Щодо цього Писання надає два ключові аспекти розриву, який існує між Богом і людиною.

По-перше, це відмінність між Творцем і створінням. Буття починається з твердження про Божу трансцендентність: «На початку Бог створив Небо та землю» (1:1). З цього першого речення Писання можна вивести кілька істин про Бога: Бог один, а не багато; Він простий, а не складний; Він вічний, а не тимчасовий; Він дух, а не матерія; Він нескінченний, а не обмежений; Він незмінний, а не мінливий; Він самодостатній, а не залежний; Він має життя у Собі, а не від когось іншого; Він безсмертний, а не смертний. Коротко кажучи, Бог є трансцендентним Творцем, відокремленим від усього творіння. І оскільки людина є створінням, а не Творцем, її покликано прославляти Бога-Творця й вічно насолоджуватися близькістю з Ним. Це те, що роблять ангельські створіння на небесах від початку створення світу: «Свят, свят, свят Господь Саваот, уся земля повна слави Його!» (Іс. 6:3).

По-друге, між Богом і людиною є різниця у святості і гріховності, яка з’явилася через гріхопадіння. До гріхопадіння людина була відмінною від Бога у відношенні створіння-Творець, але вона мала первісну праведність, яка дозволяла їй насолоджуватися близькістю з Богом. Однак це була праведність під випробуванням, і тому близькість із Богом можна було втратити. Коли людина впала у стан гріха через гріхопадіння Адама, ця близькість зруйнувалася, і між Богом і людиною утворилася прірва, така ж безмежно велика, як розрив між Творцем і створінням, тільки тепер ще серйозніша. У своєму видінні у храмі пророк Ісая яскраво передає значення цього розриву між святим і гріховним. Його реакцію «отакої», коли він бачить і чує святу природу Бога, незабаром змінює реакція «Горе мені», коли він розуміє свою власну гріховну природу у викривальному світлі Божої святості (Іс. 6:1–5).

Якщо відмінність між Богом і людиною як Творцем і створінням відбиває первісну створену реальність, то відмінність між святим і грішним віддзеркалює теперішню екзистенціальну реальність. Таким чином, вона розкриває велике скрутне становище людства: як можна відновити близькість між святим Творцем і грішним створінням? Християнство говорить, що Бог дав таке рішення у Своєму Сині, Ісусі Христі – святій Боголюдині. Ісус був усім тим, чим був Бог, і водночас усім тим, чим є ми, і тому через Свою викупну жертву Він може примирити Бога й людину. Це проста, але глибока Добра Звістка християнства: Бог і людина можуть примиритися через Боголюдину, Ісуса Христа. Це ортодоксальне християнство, християнство, яке так безстрашно захищав Махен і проти якого так запекло бореться сучасний лібералізм.

Ця стаття була опублікована в журналі Tabletalk.