Як читати пророків?

Книги пророків часом буває важко зрозуміти. Частково тому, що Бог обʼявляв Себе пророкам у снах і видіннях. Лише з Мойсеєм Він говорив віч-на-віч (Чис. 12:6–8). До великих пророків належать Ісая, Єремія, Єзекіїль і Даниїл, а до малих – Осія, Йоіл, Амос, Овдій, Йона, Михей, Наум, Авакум, Софонія, Оггій, Захарія і Малахія. Ось кілька порад, які допоможуть вам краще зрозуміти книги пророків.

1. Дослідіть контекст

Насамперед спробуйте якомога більше дізнатися про історичні події, соціальні умови та самого пророка, про якого ви читаєте. У цьому може допомогти хороша навчальна Біблія.

2. Усвідомте, що пророки були Божими посередниками завіту

По-друге, усвідомте, що пророки були, по суті, Божими посередниками завіту. Хоча вони говорили про багато аспектів завіту – передмову та історичний пролог («Я Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю»), і часто нагадували народу про його обов’язок виконувати Божі заповіді (тобто «постанови»), їхньою основною метою було проголошувати «санкції» за порушення завіту. У сучасній розмовній мові ми схильні сприймати «санкції» як щось виключно негативне (наприклад, «економічні санкції»). Але у Писанні «санкції» можуть бути чимось як позитивним, так і негативним. Іншими словами, це благословення за послух і прокляття або кара за непослух. Як хороші адвокати, пророки складали звинувачення проти царя та/або народу і проповідували їм про те, як вони не дотримувалися Божих наказів.

3. Навчіться розпізнавати пророчі ідіоми

Пророчі ідіоми – це важливий аспект того, як пророки говорять про майбутнє. Суть полягає у тому, що хоча пророки часто говорять про устрій Ізраїля, племена, землю та храм, вони насправді описують реалії нового завіту, які ще мають настати. Тому читач має постійно ставити собі запитання: «Про що насправді говорить цей пророк: про тогочасні проблеми, які його оточують, чи про майбутні реалії?» Отже, пророча ідіома – це спосіб прояву, за допомогою якого пророки Старого Завіту використовують типологічні образи із життя Ізраїля, щоб зобразити месіанські реалії епохи нового завіту. Такою є природа пророчої ідіоми, і якщо ми її не розуміємо, то неправильно тлумачитимемо пророчі тексти.

Це добре розумів апостол Павло, навіть у своєму зверненні до Агріппи (Дії 26:19–29). Павло посилається на пророків, стверджуючи, що вони говорять про Христа й місію Павла серед язичників. Мова пророків, той образний ідіоматичний стиль, яким вони висловлюються, вимагає (особливо від новозавітних віруючих) відділяти зовнішній ідіоматичний стиль від реалій новозавітних обіцянок.

Простіше кажучи, у пророчих ідіомах пророки часто описують новозавітні події старозавітними термінами. Пророча лексика, образи, які використовують пророки, ідіоми часто служать для опису того, що має звершитися в Ісусі Христі для всього людства. Це стає особливо важливим, наприклад, коли пророки говорять про вигнання і розсіяння, зібрання племен, повернення в Обіцяний Край чи про форму проклять. Хоча пророки не мали всезнання про майбутнє, вони часто впевнено говорять про прихід Бога в Ісусі Христі, про новий завіт і навіть про друге пришестя нашого Господа, не розділяючи ці події. І все ж усе це має цілісну єдність, бо говорять вони під натхненням Святого Духа.

Наприклад, коли Йоіл говорить про вилиття Духа й образи великого і страшного дня приходу Господа, він звертається не тільки до своїх перших слухачів (Йоіла 2:28–32). Другий розділ книги Йоіла цитується в Діях апостолів на П’ятдесятницю (Дії 2:17–21). Ті самі образи зʼявляються і під час розп’яття Христа. Дехто вважає, що пророцтво Йоіла остаточно звершується у другому приході нашого Господа. Тому, хоча Йоіл мав єдиний намір, його слова мають багато «точок застосування» впродовж історії спасіння. Саме тому цей уривок про вилиття Духа був одним з улюблених уривків Жана Кальвіна для пояснення принципу пророчої ідіоми.

4. Звертайте увагу, як у Новому Завіті автори цитують, натякають або повторюють пророків

По-четверте, оскільки Христос сказав Своїм учням на дорозі до Еммауса, що все Писання говорить про Нього і Його служіння (а отже і про Його тіло, тобто Церкву), ми завжди повинні звертати увагу, як автори Нового Завіту цитують, натякають або повторюють пророків. Наприклад, Петро (бувши свідком преображення) усвідомив, що основоположний уривок з Повторення Закону 18:15–19, в якому говориться про Мойсея як про зразкового пророка для всіх наступних пророків, знаходить своє остаточне звершення у Христі як останньому Пророку (див. Дії 3:17–26). Це тлумачення підтверджує і автор Послання до євреїв, який розумів, що Мойсей був вірним слугою у домі Божому (старий завіт), а Христос – вірним Сином у домі Божому (новий завіт). Причому Бог є будівничим усього дому, старого і нового (Євр. 3:1–6).

Цю статтю було опубліковано у блозі Служіння Ліґонір.