Як Ісус є Світлом для світу?

Кілька тижнів тому я рубав дрова в маленькому лісі біля нашого дому й зауважив, як дерева тягнуться до сонця: у центрі вони ростуть вищими, а на краях довгі гілки простягаються до життєдайного світла. Тоді я згадав, як Ісая передвіщав плоди проповіді Христа:

Дух Господа Бога на мені, бо Господь помазав Мене благовістити сумирним… І будуть їх звати дубами праведности, саджанцями Господніми, щоб прославивсь Господь! (Іс. 61:1, 3)

Бог словом створив світло, сказавши: «Хай буде світло!» — і стало світло, — субстанція, що не є ані чистою енергією, ані матерією, і досі лишається для нас таємницею (Бут. 1:4). Бог також створив світила: «І вчинив Бог обидва світила великі, — світило велике, щоб воно керувало днем, і світило мале, щоб керувало ніччю, також зорі» (Бут. 1:16). Більше світило — сонце — це ядерний реактор неймовірних розмірів і потуги, що омиває землю сліпучою енергією. Ми легко про це забуваємо — зайняті й розсіяні через дрібниці, позбавлені слави — аж доки не опинимося серед темної ночі чи взимку не почнемо знову тужити за довшими днями навесні. Світло — це життя.

Утім, світло було створено також як образ спасіння. Стовп вогню був спасінням для Ізраїлю, тоді як Єгипет жив у темряві (Вих. 14:20). Свічник освітлював дванадцять хлібів — знак благословення Господа над племенами Ізраїлю: «Нехай Господь засяє на тебе лицем Своїм» (Чис. 6:24–27). Псалмоспівець вигукує: «Господь моє світло й спасіння моє» (Пс. 26:1). Навпаки, цей світ перебуває в темряві через людську гріховність. Непослух означає, що «…будеш ти мацати в південь, як мацає сліпий у темряві» (Повт. 28:29). Шлях спасіння освітлює Слово Боже — воно світильник ногам нашим і світло стежкам нашим (Пс. 118:105). Перехід від темряви до світла — це і є спасіння. І тому, коли Ісус сказав: «Я Світло для світу», Він проголосив могутню істину — про Свою славу і спасительну силу (Ів. 8:12).

У цих словах Ісус утвердив Свою Божественну природу. Він — вічний, самосущий «Я Той, Хто Є», Творець сонця, місяця й зірок (Вих. 3:14). Він — Джерело і взірець усієї слави світла. Він — Господь, Який є світлом, адже «Бог є світло, і немає в Нім жадної темряви!» (1 Ів. 1:5). Він — посередник Божого життя, що сяє від Отця, Який перебуває у світлі й неприступній славі. Про Ісуса сказано: «І життя було в Нім, а життя було Світлом людей. А Світло у темряві світить, і темрява не обгорнула його» (Ів. 1:4, 5).

Ці слова стають зрозумілими, коли спершу замислитися над величчю природного світла (особливо сонця), а потім піднести серце до величі Отця, Сина і Святого Духа. Найяскравіша зоря — а так направду всі зорі — лише слабкий натяк на безмежну славу нашого Бога.

Ісус — єдине джерело духовного життя у світі, сповненому темрявою гріха.

Та Ісус говорив також про Свою місію спасіння. Він є єдиним джерелом духовного життя у світі, сповненому темрявою гріха. Пророк Малахія передбачив прихід Месії як «Сонця Правди та лікування в промінях Його» (Мал. 4:2). Обличчя Ісуса на горі Преображення засяяло, мов сонце (Мт. 17:2). Павло бачив Його славу, яка була яскравішою за сонце (Дії 26:13). Іван бачив славу Христа, «обличчя Його, немов сонце, що світить у силі своїй» (Об. 1:16–20). Коли ми стаємо християнами, це тому, що «Бог, що звелів був світлу засяяти з темряви, у серцях наших засяяв, щоб просвітити нам знання слави Божої в Особі Христовій» (2 Кор. 4:6). Велике Світло — Син — розкриває нашу гріховність Своєю палючою святістю, а тоді вливає в серце очищувальну, життєдайну силу. Ісус сяяв яскраво на хресті, ще яскравіше — біля порожнього гробу, і ще більше — у славі вознесіння. Його повернення буде, немов блискавка, що освітлює весь світ. Це світло пропонується людству в євангелії, і кожен, хто довіряє Христу, приймає його.

Коли ми довіряємо Ісусу, відбувається незворотна переміна: «Хто йде вслід за Мною, не буде ходити у темряві той, але матиме світло життя» (Ів. 8:12). Як каже Павло: «Ви бо були колись темрявою, тепер же ви світло в Господі, поводьтеся, як діти світла» (Еф. 5:8). Тож ми живемо, як світло у темному світі. Через нашу єдність із Христом, хай куди ми йдемо, Його світло сяє через нас. Це має втішати нас, особливо коли світ нас відкидає, і водночас спонукати молитися, щоб люди, бачачи наші добрі діла, прославляли Отця нашого Небесного й самі прийшли до Світла.

Іван додає, що життя Христа є світлом для людей (Ів. 1:4). Ми не просто приходимо до Світла й ідемо далі — ми прагнемо, щоб небесна слава дедалі більше освітлювала нас. Ми побачили славу, що перевищує сяйво вранішнього сонця — у лиці Того, Хто його підтримує, — і тепер наш голод спрямовано до безмежної, величної слави Бога. І коли наше маленьке сонце згасне, а місяць обернеться на кров, це буде знаком, що ми вже на порозі життя в невимовній славі Триєдиного Бога. Наші «дубові листки» розвернуться, аби прийняти світло життя, яке вічно струменітиме від престолу у серці міста, що не має потреби ні в сонці, ні в місяці, бо слава Божа освітлює його (Об. 21:23). Господь буде нашим світлом, і Він царюватиме повіки вічні.

Саме це мав на увазі Ісус, коли сказав: «Я Світло для світу» (Ів. 8:12).

Цю статтю було опубліковано у блозі Служіння Ліґонір.