Як знаходити надію серед тяжкої хвороби

На п’ятий День народження мого сина я сиділа в онкологічному центрі за шістсот миль від дому, спостерігаючи, як хімієтерапія з крапельниць через внутрішньовенний катетер вливається в моє тіло. Я боролася з рідкісною формою раку, і потреба взяти участь у клінічному випробуванні змусила мене на кілька місяців розлучитися з чоловіком і трьома малими дітьми.

Мою земну надію було серйозно підірвано. Моє добре здоров’я зникло, забравши із собою енергію, волосся і передбачуване майбутнє. Замість того щоб піклуватися про сім’ю, мої дні наповнили очікування у приймальнях, переливання крові, медичні обстеження і сон. Я пропустила дорогоцінні віхи у житті своїх дітей і не знала, чи доживу, аби побачити наступні.

Проходячи через випробування хворіння на рак і ремісію, я потребувала надії, яка була б здатна витримати американські гірки моїх проблем зі здоров’ям. З Божої милості і благодаті ми маємо кращу надію, за яку можемо триматися: нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа. Петро написав своє перше послання стражденним християнам, таким як ми з вами, щоб запевнити нас, що наша жива надія у Христі не похитнеться від земних випробувань і витримає аж до свого славного завершення.

Наша жива надія

Петро розпочав свій лист із доброї звістки про нашу живу надію:

«Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що великою Своєю милістю відродив нас до живої надії через воскресення з мертвих Ісуса Христа» (1 Пет. 1:3).

Ми належимо не такому Спасителю, чиє тіло досі у гробі. Він воскрес із мертвих, проголосивши перемогу над гріхом і смертю (1 Кор. 15:54–57). Ба більше, Його воскресіння — лише початок історії воскресіння. Він є первістком із воскреслих, і всі, хто належить Йому, житимуть вічно, бо Він — наша жива надія (1 Кор. 15:20–23).

Коли ми страждаємо від наслідків тяжкої хвороби, легко втомитися й занепасти на дусі. Ми можемо втратити надію, що колись повернемося до нормального життя. У ті темні миті ми можемо триматися за нашу живу надію — нашого Спасителя, Який переміг смерть. Ми маємо живу надію, бо маємо живого Спасителя.

Наша непохитна надія

Нас відроджено не лише до живої надії, але й

«на спадщину нетлінну й непорочну та нев’янучу, заховану в небі для вас, що ви бережені силою Божою через віру на спасіння, яке готове з’явитися останнього часу» (1 Пет. 1:4, 5).

Ті, хто належить Христові, можуть дивитися далі за страждання цього світу — їхній погляд сягає аж надійної спадщини. Хвороби, що безжально руйнують наші фізичні тіла, не можуть торкнутися її. Обставини, які нас пригнічують, не здатні применшити її вічної досконалості та чистоти. Ніщо не може загрожувати тому, що Бог зберігає для нас на небі.

Звідки ми з упевненістю знаємо, що отримаємо цю спадщину, яка не в’яне? Петро каже, що Божа сила береже нас через віру. Це не залежить від нашої власної сили чи міцності нашої віри. Ми отримуємо цю спадщину з Божої милості і зберігаємо її Божою силою. Наша надія непохитна, бо Божа рука, що тримає нас, є непохитною (Ів. 10:27–29).

Наша славна надія

Коли Петро писав про цю живу, непохитну надію, він не був сліпий до життєвих випробувань. І все ж він заохочував нас радіти, навіть коли ми засмучені стражданнями:

«Тіштеся з того, засмучені трохи тепер, якщо треба, всілякими випробовуваннями, щоб досвідчення вашої віри було дорогоцінніше за золото, яке гине, хоч і огнем випробовується, на похвалу, і честь, і славу при з’явленні Ісуса Христа» (1 Пет. 1:6, 7).

Божі обітниці підносять наші очі від тимчасових труднощів до вічної слави. Завдяки Божій праці в нас випробування стражданнями доводить справжність нашої віри. Коли Христос повернеться, віра, яку Бог виплекав у нас через ці випробування, «призведе до похвали, слави й честі» (1 Пет. 1:7). Ця слава може стосуватися слави Христа, слави, яку ми розділимо з Ним, або й того, і іншого. Але ми знаємо, що наше майбутнє з Христом буде славним, і це є причиною радіти посеред страждань уже сьогодні.

Наша надія у Христі — це надійний притулок, коли біль поглинає нас, страх охоплює, а зміни в наших тілах і майбутньому виснажують. Завдяки нашій живій, непохитній, славній надії ми можемо сказати разом із Петром: «Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа!» (1 Пет. 1:3).

Цю статтю було опубліковано у блозі Служіння Ліґонір.