П’ять моментів, які варто знати про святість

1. Святість Бога має значення.

«Свят, свят, свят Господь Саваот» (Іс. 6:3; див. також Об. 4:8). Саме ці слова пролунали на небі, коли Ісая постав перед Господом, Який сидів на престолі. Небесні істоти перебувають у благоговінні перед Божою природою та Його незрівнянною чистотою. Коли ми зустрічаємося зі Всемогутнім і бачимо Його таким, яким Він є, ми реагуємо подібно. Найяскравіше світло викриває нашу зіпсутість (Іс. 6:5), і ми усвідомлюємо жахливий та неминучий суд за гріх. Проте дивовижно, що з Його святості також випливає славне спасіння (Іс. 6:6, 7).Однак надто часто святість Бога здається чимось незначним, темою без особливого інтересу. Коли гріх засліплює нас, Його святість видається неважливою. Та все ж Бог залишається святим, і всі Його діла відповідають Його святості — у творінні, спасінні та суді. Незалежно від того, визнаємо ми це чи ні, Його святість має значення для всіх, бо вона торкнеться кожного: або у відплаті за гріх у Божому суді, або у благодаті спасіння через Ісуса Христа, «Святого і Праведного» (Дії 3:14).

2. Святість потрібна для спасіння.

Святість потрібна нам як для ходіння з Богом, так і для підготовки до Його суду. Наша гріховність означає, що ми не можемо досягти святості самі. Але є добра новина: Бог бажає поділитися нею з нами і звершує її в нас через Свого Святого Духа (Рим. 15:16). Водночас ми повинні прагнути «миру зо всіма, і святості, без якої ніхто не побачить Господа» (Євр. 12:14). Це означає зростати у святості. Бог дає і це, але нас покликано активно шукати Його, щоб Він звершував цю працю в нас. Ми маємо прагнути догоджати Йому, тоді як лише Він дає і бажання, і силу це робити (Фил. 2:12, 13). Це охоплює визнання гріха, відвернення від нього та ходіння шляхами Божої праведності. У Своїй батьківській турботі Бог захотів, щоб Його народ мав особисті стосунки з Ним, щоб ми могли вільно приходити до Нього з усіма нашими потребами. Хоч ми часто засмучуємо Його, можемо бути впевнені: Він завершить те, що розпочав (Фил. 1:6).

3. Святість — у центрі спасіння.

Святість Бога відіграє центральну роль у спасінні, хоча це часто недооцінюють. У Христі Божа святість означає і викриття нашого гріха, і спасіння від нього. Боже Слово часто запевняє, що саме святість Бога гарантує спасіння християнина (Іс. 6:1–7; Зах. 3; Рим. 5:10).

Священне Писання також показує, що святість лежить в основі спасіння через життя, смерть, воскресіння Христа та нове народження. У Псалмі 15:10 сказано про Його святість у житті і смерті: «Бо Ти не попустиш Своєму святому побачити тління!» Його воскресіння відбулося «за духом святости» (Рим. 1:4). Ми народжуємося згори через дію Святого Духа (Ів. 3:5–8). Святість Бога присутня у кожному з цих ключових моментів — і справді в усьому нашому спасінні. Через Божу благодать у Христі ми можемо сприймати Його святість як наше спасіння.

4. Святість — це не «святіший за інших».

Вислів «святіший за інших» описує людину, яка поводиться так, ніби вона морально вища за інших. Але це не святість — це її протилежність. Людська святість полягає в уподібненні Богові, Який, як обʼявив Ісус, є «лагідний і серцем покірний» (Мт. 11:29). Христос, досконалий у святості, добровільно посів найнижче місце, ставши прокляттям на хресті. Заради нас Він поніс сором наших гріхів. Вірно дотримуватися Його науки означає посідати не високе, а низьке місце щодо інших (Лк. 14:10, 11; 22:24–30; Ів. 13:14–17; 1 Пет. 5:6).

Позиція «святіший за інших» є проявом самоправедності. У притчі Ісуса про фарисея і митаря (Лк. 18:9–14) фарисей вважав себе близьким до Бога й морально вищим за інших. Він дякував Богові, що не такий, як митар, але саме митар повернувся виправданим, бо просив милості. Святість справді проявляється в моральних якостях, але так, як це показав Христос — завжди зі смиренням і ніколи не з духовною гординею.

5. Боже провидіння спрямовано на наше зростання у святості.

Оскільки Божа воля полягає у тому, щоб Його діти віддзеркалювали Його святість, Його провидіння діє так, щоб забезпечити це й допомогти нам у цьому зростати. Через Своє провидіння Він приводить нас до віри в Ісуса Христа. У Своєму провидінні Він дисциплінує нас за наші гріхи, щоб ми стали причасниками Його святості. Хоч це болісно тієї миті, але дає плід праведності (Євр. 12:10, 11). Він дав нам Святого Духа, Священне Писання і Церкву, яку називає святою, аби показати й навчити шляху святості. Бог навіть упорядкував тиждень для нашого зростання у святості: «Пам’ятай день суботній, щоб святити його!» (Вих. 20:8). Це день, який Він освятив (Вих. 20:11). Дотримуючись Божих настанов щодо Господнього дня, ми отримуємо силу на наступний тиждень і допомогу на шляху до зустрічі з нашим Спасителем у святому місті, яке наш Небесний Отець милостиво готує для нас.

Цю статтю було опубліковано у блозі Служіння Ліґонір.