Що означає coram Deo?

Пам’ятаю, як мама стояла переді мною, уперши руки в боки, а її очі палали, мов жарини, і гучним голосом питала: «То в чому головна ідея, юначе?»

Інстинктивно я знав, що це не абстрактне теоретичне запитання. Це взагалі було не запитання, а злегка завуальований докір. Її слова можна було б легко перекласти як «Чому ти це коїш?». Вона кидала мені виклик, щоб я виправдав свою поведінку належною ідеєю. А я її не мав.

Нещодавно друг серйозно поставив мені те саме запитання. Він поцікавився: «У чому полягає головна ідея християнського життя?» Його цікавила загальна, кінцева мета.

Щоб відповісти на це запитання, я скористався прерогативою богослова й назвав йому латинський термін. Я сказав «Головна ідея християнського життя — coram Deo. Coram Deo вловлює суть християнського життя».

Ця фраза буквально стосується того, що відбувається у присутності або перед обличчям Бога. Жити coram Deo означає все своє життя провести у присутності Бога, під владою Бога, на славу Бога.

Жити у присутності Бога означає розуміти, хай що ми робимо та де це відбувається, ми діємо у полі зору Бога. Бог всюдисущий. Немає настільки віддаленого місця, де ми могли б уникнути Його проникливого погляду.

Усвідомлювати присутність Бога означає також гостро усвідомлювати Його владу. Єдиний досвід святих полягає у визнанні — якщо Бог є Богом, то Він справді є найвищою владою. Коли дорогою до Дамаска Савл зіткнувся із сяйвом слави воскреслого Христа, його першим запитанням було: «Хто Ти, Пане?». Він не був упевнений, хто з ним говорить, але він знав, хай хто це є, він безперечно має над ним владу.

Жити під божественним правлінням передбачає щось більше, ніж неохоче підкорення величезній силі, вмотивоване страхом покарання. Це визнання того, що немає вищої мети, ніж віддавати шану Богові. Наші життя мають бути живою жертвою, яку принесено у дусі обожнювання і вдячності.

Прожити все життя coram Deo означає жити чесним життям. Це цілісне життя, яке знаходить єдність і міцність у величі Господа. Роздроблене життя — це життя руйнування. Його позначає непослідовність, дисгармонія, плутанина, конфлікти, суперечності та хаос.

Християнин, який ділить своє життя на дві частини: релігійну та нерелігійну, не може спіймати головну ідею. Головна ідея полягає в тому, що все життя є релігійним, або жодне не є нерелігійним. Розділяти життя між релігійним і нерелігійним саме собою є богозневагою.

Це означає, що якщо людина виконує своє покликання як металург, адвокат чи домогосподар coram Deo, тоді ця особа діє так само релігійно, як євангеліст, який завойовує душі, сповнюючи своє покликання. Це означає, що Давид був таким же релігійним, коли послухався Божого заклику бути пастухом і коли його було помазано особливою благодаттю царства. Це означає, що Ісус був таким же релігійним, коли працював у столярній майстерні батька, як і в Гетсиманському саду.

Цілісність є там, де чоловіки та жінки живуть в єдності. Це модель, яка однаково функціонує в церкві та поза нею. Це життя, яке відкрито перед Богом. Це життя, в якому все, що робиться, робиться для Бога. Це життя за принципом, а не за доцільністю, життя смирення перед Богом, не непокори. Це життя під опікою сумління, яке перебуває у полоні Слова Божого.

Coram Deo… у присутності Бога. Це є головна ідея. Поруч із нею інші наші цілі та амбіції стають лише дрібницями.

Цю статтю було опубліковано у блозі Служіння Ліґонір.