Христос

Одним із того, на чому акцентує Дж. Грешем Махен у книзі «Християнство і лібералізм», – це необхідність правильно розуміти, хто такий Ісус. Як відданий церковник і проникливий учений, Махен був добре ознайомлений із неортодоксальними поглядами на Ісуса як у Церкві, так і в академічних колах. Такі самі помилки часто виникають і в наші дні. Сьогодні в науковій літературі Ісуса часто називають юдейським пророком із Назарета, Який також був, у певному сенсі, Сином Божим – але під цим не завжди розуміють, що Він був божественним Сином Божим. Часто вважають, що Ісус із Назарета був людиною, про яку можна багато чого сказати, тоді як говорити про Нього як про божественного Сина Божого було б занадто спекулятивно. Але тут ми маємо бути обережними, оскільки ортодоксальна христологія застерігає, що було б дуже помилково думати про Ісуса просто як про людину з Назарета. Водночас було б також неправильно заперечувати справжню людську сутність Ісуса, що також не підлягає обговоренню в ортодоксальній христології. Щоб орієнтуватися в цих каламутних водах, ми маємо належним чином сформулювати вчення про Христа.

На щастя, видатні церковні символи віри, в яких криються правильні біблійні принципи, розвинені за багато сотень років, допомагають нам мати правильні погляди на Христа. Для початку ми маємо зрозуміти, що говорити про Христа означає говорити про другу Особу Трійці: вічного Сина Божого. Саме цей божественний Син Божий, ця божественна Особа є тією Особою, яку ми бачимо у втіленні. Тому було б неправильно говорити про Ісуса Христа так, ніби це просто людина з Назарета. Також було б неправильно бачити у втіленні дві особи – ніби то є божественна Особа й людська Особа. Натомість Ісус Христос є однією Особою – божественною Особою, яка прийняла людську природу. Хоча Він народився у Вифлеємі й виріс у Назареті відповідно до Своєї людської природи (Мт. 1:18–23; Лк. 2:1–14), насправді Він існує споконвіку (див. Мих. 5:2), бо Він є вічним Сином Божим.

Це вимагає від нас правильного розуміння того, що часто називають іпостасним союзом (див. Вестмінстерське віровизнання 8.2). Іпостасний союз навчає, що у втіленні в одній Особі Христа об’єдналися дві природи (божественна й людська). Термін іпостась (від якого походить термін іпостасний) означає божественну Особу, а союз – це поєднання божественної й людської природи в одній Особі. Це означає, що у втіленні Христос зберігає Свою божественну природу, водночас приймаючи (або беручи на Себе) людську природу. Однак ці природи жодним чином не змішуються, не змінюються, не розділяються й не відокремлюються, а поєднуються в одній Особі Христа. Також ці природи не діють самі по собі, але завжди діє Особа Сина Божого. Це віддзеркалює важливий христологічний принцип: особи діють, а природи – ні.

Крім того, цілісна Особа Христа діє відповідно до того, що притаманно кожній природі. Таким чином, у втіленні Син Божий продовжує бути тим, ким Він завжди був (божественним), але приймає справжню людську природу заради нас і нашого спасіння. В іпостасному союзі Христос є воістину Богом і воістину людиною, хоча залишається однією Особою.

Мабуть, не дивно, що іпостасний союз не завжди правильно визнавали. Неправильний спосіб сприйняття Христа ілюструють кілька єресей. Аріанство навчало, що Син Божий не був повністю божественним, як Отець. Але це не відповідає чіткому біблійному вченню про цілковиту божественність Ісуса (наприклад, Ів. 1:1; 20:28; Євр. 1:8; 1 Ів. 5:20). Крім того, коли йдеться про божественність, відсутній будь-який проміжний варіант: або Ісус божественний, або не божественний. Інші єресі навчали, що Ісус не був повністю людиною. Наприклад, аполінаріанство вважало, що Ісус не мав людського розуму. Але тоді Ісус був би неповноцінною людиною, а отже, не міг би бути Спасителем людства, бо всі ми маємо гріховний розум, який потребує викуплення. Євтихіанство стверджувало, що у Христі божественна й людська природи якимось чином змішані у щось третє – в якусь комбінацію божественного й людського. Але це також означало б, що Ісус не мав би людської природи, подібної до нашої, і тому цей погляд слід відкинути (див. Євр. 2:14–18). Ще однією єрессю, яка продовжує нагадувати про себе, є несторіанство. Це хибне вчення, проти якого виступили Кирило Олександрійський та Ефеський собор 431 року, говорить про дві особи у Христі. Однак, згідно з ортодоксальною христологією, Христос – це одна Особа.

Махен розумів, чому це так важливо. В Євангеліях для Ісуса важливо те, щоб Його учні знали, ким Він є насправді, на відміну від спекуляцій народу (Мт. 16:13–17). Ісус – це Христос, Син Бога живого. Учні чітко знали, що Ісус був людиною, але вони також мали визнати, що Він був і Месією, і божественним Сином Божим. В інших місцях Павлові важливо, щоб ми правильно сповідували Ісуса (наприклад, Фил. 2:6–11; 1 Тим. 3:16). Правильно думати й говорити про Христа – це біблійне завдання для всіх християн; це не має бути абстрактною спекуляцією лише для богословів. Як писав Махен: «Якщо Ісус був таким, яким Його представляє Новий Завіт, то ми можемо сміливо ввірити Йому вічну долю наших душ».
Ось чому це важливо: наш Спаситель має бути воістину Богом і воістину людиною, аби спасти нас від гріха. Тільки той, хто є Богом, може витримати Божий гнів на гріх і дарувати нам вічне життя (див. Вестмінстерський Великий Катехизм 38; Гейдельберзький Катехизм 17). Але тільки той, хто є людиною, хто має таку саму природу, як і ми, міг понести прокляття за наші гріхи в тій самій природі, яка згрішила на початку (див. ВВК 39; ГК 16). Тільки Ісус є досконало слухняним другим Адамом, Який перемагає непослух першого Адама, ніколи не припиняючи бути вічним Сином Божим. Немає іншого імені під небом, яким ми можемо спастися, бо тільки Ісус є воскреслим і прославленим Господом усіх, Хто є воістину Богом і воістину людиною.

У великих символах віри Церкви про Христа написано як про другу Особу Трійці, що зійшла, аби спасти нас. Він не є людиною, яка стала Богом, а Богом, Який став людиною. Це дуже важлива відмінність із глибоким значенням. Коли ми говоримо про Ісуса насамперед як про людину або як про людську Особу так, як не зазначено у віровченнях, ми заперечуємо головну істину, яку містить євангеліє. Сам Махен зауважив, що замісна спокута передбачає унікальність особи Христа. Наш гріховний спадок настільки великий, що жодна людина ніколи не зможе витягнути нас із глибини його трясовини. Ми потребуємо не взірця чи вчителя, а Спасителя. Як стверджував Махен: «Ісус не є просто прикладом для віри, Він є суттю віри». Для нашого спасіння ми потребуємо не просто людини, а справжньої людини. Ми потребуємо Того, Хто є воістину Богом і воістину людиною. Ми потребуємо Ісуса Христа. Це було істиною за часів Махена, і лишається істиною в наші дні.

Ця стаття була опублікована в журналі Tabletalk.