П’ять моментів, які варто знати про богослов’я завіту

Деякі теми в реформатських церквах обговорюють настільки часто, що можна легко забути основи. Однією з таких тем є богослов’я завіту. Розгляньмо п’ять моментів, які християнам варто знати про богослов’я завіту.

1. Богослов’я завіту – це про наші стосунки з Богом.

Завіт – це затверджені стосунки. Найкращим прикладом таких стосунків є шлюб (Мал. 2:14). Шлюб – це найінтимніший зв’язок, який можуть мати дві людини. Це надзвичайно особисте й любляче партнерство також є юридичною угодою. Завіт – це щось подібне.

Богослов’я завіту допомагає нам краще зрозуміти, як Бог ставиться до нас. Ходити з Господом було б дуже важко, якби Він не знав, якими є наші стосунки з Ним. Якби ми мали здогадуватися, що Бог думає про нас, чи приймає Він нас, як Він нас приймає та як найкраще пізнавати Його, то ми часто відчували б невпевненість у нашому становищі перед Ним.

Згідно з богослов’ям завіту, Бог чітко пояснює, якими мають бути наші стосунки з Ним. Писання – це чітке одкровення, яке написав Бог про те, як ми можемо мати правильні стосунки з Ним. Оскільки завіт – це затверджені стосунки, Бог дає нам упевненість у наших стосунках із Ним, оскільки Він бере на Себе зобов’язання перед нами у цьому затвердженому зв’язку.

2. Богослов’я завіту допомагає нам зрозуміти зв’язок між ділами і благодаттю.

Послання до ефесян 2:8–9 містить важливий аспект того, як протестанти Реформації розуміли спасіння: «Бо спасені ви благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий, не від діл, щоб ніхто не хвалився». Іноді нам важко пояснити, як цей дар спасіння тільки благодаттю пов’язано з пунктом у вірші 10: «Бо ми Його твориво, створені в Христі Ісусі на добрі діла, які Бог наперед приготував, щоб ми в них перебували» (Еф. 2:10). Як нам поєднати свободу, яку дає благодать, з нашою відповідальністю жити добре?

У традиційному реформатському розумінні богослов’я завіту розрізняє завіт діл і завіт благодаті. Бог уклав завіт діл з Адамом ще до гріхопадіння, він містив умову досконалого послуху. У завіті благодаті, який здобув другий Адам, Ісус Христос, Бог приймає нас як Свій народ тільки вірою у спокутний подвиг Христа. Ці два завіти пояснюють, що діла і благодать – це два різні і протилежні способи здобути спасіння і праведне становище перед Богом.

Богослов’я завіту допомагає нам пов’язати благодать і діла, бо наші діла не можуть бути основою наших стосунків із Богом, хоча істинно віруючі люди творитимуть добрі діла у своєму житті. Оскільки наші діла не є умовою Божого завіту щодо того, як віруючі можуть здобути спасіння, вони не можуть бути причиною того, що ми стаємо праведними перед Богом.

3. Богослов’я завіту допомагає нам бачити Христа в усьому Писанні.

Послання до колосян 2:17 пояснює, що багато особливостей релігійного життя Ізраїля «це тінь майбутнього, а тіло – Христове». Хоча старозавітний період нав’язував Божому народу багато обрядів, ці практики навчали їх про Того, Хто був обіцяний у Бутті 3:15, про прийдешнього Відкупителя, в Якого вони мали вірити. Оскільки віра у Христа була єдиним шляхом до спасіння після гріхопадіння, богослов’я завіту нагадує нам, що Христос є суттю всього Божого діяння з нами у Писанні.

4. Богослов’я завіту допомагає нам побачити важливість Церкви.

У Великому дорученні у Матвія 28:19–20 Ісус доручив Церкві навчати всі народи, «христячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів». Ці зовнішні таїнства й навчання Божого Слова є засобами виконання нашої місії як Божого народу.

Богослов’я завіту нагадує нам не тільки про те, що Христос є сутністю всього Писання, але й про те, що Він приходить до Свого народу, аби здійснювати над нами Свою духовну роботу за допомогою звичайних засобів благодаті, які Він дав Своїй Церкві. Вестмінстерський короткий катехизм 88 нагадує нам, що церковними засобами благодаті є Слово, таїнства й молитва. Ці зовнішні засоби, які доносять віруючим Христа як суть завіту, часто називають «зовнішнім виконанням» завіту. Церква є необхідною частиною християнського життя, бо саме через участь у цьому зовнішньому виконанні ми зустрічаємо Христа.

5. Богослов’я завіту допомагає нам мати глибшу впевненість у той час, коли ми прагнемо святості.

Послання до ефесян 1:13–14 пояснює, що перебування Духа у віруючих у Христа є запорукою нашого вічного життя:

У Ньому й ви, як почули були слово істини, Євангелію спасіння свого, та в Нього й увірували, запечатані стали Святим Духом обітниці, Який є завдаток нашого спадку, на викуп здобутого, на хвалу Його слави!

Ми маємо цього божественного Помічника, Який спонукає нас зростати у святості, коли ми ходимо з Христом.

Богослов’я завіту нагадує нам, що наша святість, під силою Духа, є даром, який Христос заслужив для нас. Ісус виконав кожну умову досконалого послуху за нас. Він наділяє нас Своїм Духом, щоб ми могли вірно слідувати за Ним. Цей дар Духа є свідченням того, що ми вже належимо Христу і впевнені, що житимемо з Ним у вічності.

Цю статтю було опубліковано у блозі Служіння Ліґонір.