Місце молитви в християнському житті

Якою є мета християнського життя? Благочестя, народжене в послуху Христу. Послух відкриває нам шлях до багатства християнського досвіду. Молитва – це те, що заохочує та виховує послух, формуючи в нас належний «умонастрій» і бажання бути слухняними Богу.

Звичайно, знання також важливе, бо без нього ми не будемо розуміти, чого вимагає Бог. Однак знання та істина залишатимуться для нас абстрактними поняттями, якщо ми не будемо спілкуватися з Богом у молитві. Через неї діє Святий Дух, який навчає, надихає та просвітлює нас Словом Божим. Він сприяє нашому розумінню Слова Божого й допомагає нам відповідати Отцю в молитві.

Молитва займає надзвичайно важливе місце в житті християнина. По-перше, вона є беззастережною передумовою для спасіння. Деякі люди можуть не чути, але, попри їхню глухоту, спасіння для них все одно можливе. Деякі не бачать, але й сліпота не може стати перешкодою для спасіння. Знання Доброї звістки про спасіння, яке стало можливим завдяки спокутній смерті та воскресінню Ісуса Христа, можна отримати з різних джерел, але в кінцевому підсумку людина повинна смиренно попросити Бога про спасіння. Молитва про спасіння – це єдина молитва з уст грішника, яку, як сказав Бог, Він завжди почує.

Що спільного між тими, хто потрапили на Небеса? Їх поєднує декілька речей. Усі вони були виправдані, бо повірили в Христову спокуту. Усі вони прославляють Бога. І всі вони молилися про спасіння. Жити без молитви означає жити без Бога, без Христа й Святого Духа, без надії на небесне майбутнє.

По-друге, молитовне життя є однією з найвірніших ознак християнина. Можна молитися й не бути християнином, але не можна бути християнином і не молитися. У Посланні до Римлян 8:15 сказано, що духовне всиновлення, яке зробило нас дітьми Божими, спонукає кликати: «Авва, Отче!» Молитва для християнина – це як дихання для життя людини, проте саме цим християнським обов’язком нехтують чи не найбільше.

Молитву, принаймні особисту, важко звершувати з нещирих спонукань. Керуючись хибними спонуканнями, можна проповідувати, як роблять лжепророки, або брати участь у будь-якій іншій християнській діяльності. Багато зовнішніх релігійних проявів може ґрунтуватися на неправильних мотивах, але дуже малоймовірно, що хтось буде нещиро спілкуватися з Богом, виходячи з якихось неналежних спонукань. У 7-му розділі Євангелії від Матвія сказано, що в «останній день» чимало людей постане на суді й розповідатиме Христу про свої вагомі та шляхетні справи, вчинені в Його ім’я. Проте Він відповість їм, що ніколи їх не знав.

Отож, Бог пропонує, і навіть заповідає нам, молитися. Молитва є привілеєм і водночас обов’язком, а будь-який обов’язок може стати обтяжливим. Молитва, як і будь-який інший засіб духовного зростання, вимагає докладання значних зусиль. У певному сенсі ми від природи не схильні до молитви. Хоча ми були створені для спілкування та єднання з Богом, внаслідок гріхопадіння більшість із нас стала ледачою та байдужою до такої важливої духовної справи, як молитва. Відродження пробуджує в нас бажання спілкуватися з Богом, але гріх чинить опір впливу Святого Духа.

Ісус молився вранці, упродовж дня, а деколи й усю ніч.

Втіхою для нас може стати те, що Бог добре знає людські серця й чує наші невимовлені прохання, а не тільки слова, що лунають з наших уст. Щоразу, коли ми не в змозі висловити глибокі почуття та прагнення нашої душі або коли зовсім не розуміємо, про що нам слід молитися, Святий Дух заступається за нас. У Посланні до Римлян 8:26,27 сказано: «Так само ж і Дух допомагає нам у наших немочах; бо ми не знаємо, про що маємо молитись, як належить, але Сам Дух заступається за нас невимовними зідханнями. А Той, Хто досліджує серця, знає, яка думка Духа, бо з волі Божої заступається за святих».

Коли ми не знаємо, як і про що молитися за тих чи інших обставин, Святий Дух допомагає нам. Наведений текст дає підстави вірити, що, якщо ми молимося неправильно, Святий Дух виправляє помилки в наших молитвах, перш ніж піднести їх до Отця. Як засвідчує вірш 27, заступаючись за святих, Він діє «з волі Божої».

Молитва – це таємна сила святості, якщо святість насправді містить у собі щось таємне. Дослідивши життя найвідоміших святих Церкви, ми пересвідчимося, що вони були людьми з великим досвідом молитви. Джон Веслі якось зауважив, що не дуже високої думки про служителів, які не витрачають на молитву принаймні чотири години на день. Лютер казав, що зазвичай молився близько години щодня, за винятком тих випадків, коли в нього був особливо напружений день. Тоді він молився по дві години.

Нехтування молитвою є основною причиною духовної слабкості та відсутності християнського зростання. Розгляньмо приклад Петра, який знаходимо в Євангелії від Луки 22:39–62. Ісус пішов на Оливну гору, щоб за Своїм звичаєм помолитися. Звертаючись до учнів, Він сказав: «Моліться, щоб не впасти в спокусу». Учні ж натомість заснули. Наступні кроки Петра відомі: він спробував дати відсіч римським воїнам мечем, а через деякий час взагалі зрікся Христа. Петро не молився і, як наслідок, поступився спокусам. Те, що слушно стосовно Петра, так само стосується й усіх нас: прилюдному падінню передує особисте духовне падіння.

Чи існує правильний і неправильний час для молитви? В Ісаї 50:4 про ранок говориться як про щоденний час, коли Бог дає бажання молитися та оновлює нашу віру в Нього. Але в Писанні є й інші уривки, де описується молитва в будь-яку пору дня. Жодна частина дня не відзначається як більш освячена, ніж інші. Ісус молився вранці, упродовж дня, а деколи й усю ніч. Є свідчення того, що Він виділяв окремий час для молитви, однак, враховуючи Його стосунки з Отцем, ми розуміємо, що спілкування між Ними ніколи не припинялося.

У Першому посланні до Солунян 5:17 нам заповідано молитися безперестанку. Це означає, що ми маємо перебувати в постійному спілкуванні з нашим Отцем.

Цю статтю було опубліковано у блозі Служіння Ліґонір.