Тюльпан і реформатська теологія: Незаперечна благодать
11/07/2023
Твердиня правди. Мартін Лютер
11/07/2023
Тюльпан і реформатська теологія: Незаперечна благодать
11/07/2023
Твердиня правди. Мартін Лютер
11/07/2023

Що таке Євангеліє?

Багато християн, церков та організацій регулярно вживають слово «євангеліє», щоб описати свої переконання. Богословські суперечки виникали й виникають щодо значення євангелія й тих, хто вірно його проповідує. Що означає це знайоме слово? Найкращий спосіб відповісти на це запитання — звернутися до Біблії.

У грецькому варіанті Нового Завіту іменник euangelion (євангеліє) трапляється понад сімдесят разів. Оскільки у певному значенні весь Новий Завіт стосується євангелія, очікуваним було б, що це слово вживатиметься частіше. Що ще дивніше: його вживання вкрай різниться серед авторів новозавітних книг. Павло вживає це слово втричі частіше, ніж усі інші автори вкупі. Також доволі часто його можна побачити в Матвія та Марка, і дуже мало, якщо взагалі воно там є, у Луки, Івана, Петра та Якова.

Найбуквальніше значення слова «євангеліє» — «блага звістка». Це слово не є унікальним для християнського послання, його вживали й погани для позначення хорошої новини. У Новому Завіті воно стосується благої звістки про Ісуса Спасителя. Часто його вживали з припущенням, що читач обізнаний щодо значення цього слова.

Якщо ми уважніше придивимося до того, як слово «євангеліє» вжито у Новому Завіті, то кілька важливих тез стануть очевидними. По-перше, ми часто бачимо фразу «євангеліє Бога». Ця фраза підкреслює джерело євангелія як дару від Бога. Євангеліє має божественне, а не людське, походження. По-друге, характер євангелія визначено кількома способами: євангеліє правдиве (Галатів 2:5, 14; Колоссян 1:5), благодатне (Дії 20:24), славне (2 Коринтян 4:4, 1 Тимофію 1:11). По-третє, ми бачимо дві реакції на євангеліє. Перша —  віра (Дії 15:7, Ефесян 1:13). А ще — послух (1 Петра 4:7; Римлян 1:5; 10:16; 16:26; 2 Солунян 1:8).

(Використання Павлом ідеї послуху вірі у Посланні до римлян містить елемент іронії, коли він відповідає тим, хто звинуватив його в антиномізмі, у тому, що він проти закону.) По-четверте, ми бачимо деякі результати євангелія. Євангеліє, звісно, приносить спасіння (Римлян 1:16; Ефесян 1:13). Це також приносить Царство (Матвія 4:23; 9:35, 24:14). Воно викликає надію у народу Божого (Колоссян 1:23). Євангеліє також спонукає до освячення (Марка 8:35; 10:29; 2 Коринтян 9:13; Ефесян 6:15; Филип’ян 1:27).

Усі ці способи вживання слова «євангеліє» вказують на його зміст, але у Новому Завіті також є уривки, які власне оприявнюють його зміст. Досліджуючи ці тексти, ми виявляємо, що інколи слово «євангеліє» у широкому сенсі стосується всіх аспектів спасіння та нового життя, яке Ісус дає Своєму народу; інколи його вжито у вузькому сенсі, аби позначити те, що Ісус чинить для нас поза нами. Іншими словами, іноді термін «євангеліє» у широкому сенсі стосується Ісусових дій виправдання та освячення для Його народу та в Його народі, а інколи у вузькому сенсі стосується Ісусових дій для виправдання. Інший спосіб пояснити цю відмінність полягає в тому, що інколи слово «євангеліє» у широкому сенсі стосується всього новозавітного виконання того, що обіцяно у Старому Завіті, а іноді термін «євангеліє» вживають тільки щодо дій Ісуса на противагу нашому виконанню Закону.

Приклад ширшого сенсу слова «євангеліє» можна побачити в Марка 1:1: «Початок Євангелії Ісуса Христа, Сина Божого». Таке вживання слова євангеліє, здається, стосується всього, що Марк розповідає нам про вчення та дії Ісуса. Ми бачимо інше вживання у широкому сенсі в Об’явленні 14:6, 7:

«І побачив я іншого Ангола, що летів серед неба, і мав благовістити вічну Євангелію мешканцям землі, і кожному людові, і племені, і язику, і народові. І він говорив гучним голосом: Побійтеся Бога та славу віддайте Йому, бо настала година суду Його, і вклоніться Тому, Хто створив небо, і землю, і море, і водні джерела!»

Тут «євангеліє» є закликом до покаяння та поклоніння Богу.

Частіше термін «євангеліє» вживається у вузькому сенсі, а його зміст є конкретизований. Ми бачимо це в 1 Коринтян 15:1–4:

«Віщаю ж вам, браття, Євангелію, яку я вам благовістив, і яку прийняли ви, в якій і стоїте, Якою й спасаєтесь, коли пам’ятаєте, яким словом я благовістив вам, якщо тільки ви ввірували не наосліп. Бо я передав вам найперш, що й прийняв, що Христос був умер ради наших гріхів за Писанням, і що Він був похований, і що третього дня Він воскрес за Писанням».

Тут «євангеліє» є звісткою про спасительну смерть і воскресіння Ісуса.

В іншому уривку Павло пише про «славну Євангелію блаженного Бога, яка мені звірена», і він уточнює, що це євангеліє:

«Вірне це слово, і гідне всякого прийняття, що Христос Ісус прийшов у світ спасти грішних, із яких перший то я. Але я тому був помилуваний, щоб Ісус Христос на першім мені показав усе довготерпіння, для прикладу тим, що мають увірувати в Нього на вічне життя» (1 Тимофію 1:11, 15, 16).

Тут «євангеліє» є спасительними діяннями Христа для грішників.

Павло пише так само у 2 Тимофію:

«Тож, не соромся засвідчення Господа нашого, ні мене, Його в’язня, але страждай з Євангелією за силою Бога, що нас спас і покликав святим покликом, не за наші діла, але з волі Своєї та з благодаті, що нам дана в Христі Ісусі попереду вічних часів. А тепер об’явилась через з’явлення Спасителя нашого Христа Ісуса, що й смерть зруйнував, і вивів на світло життя та нетління Євангеліє… Пам’ятай про Ісуса Христа з насіння Давидового, що воскрес із мертвих, за моєю Євангелією» (2 Тимофію 1:8–10, 2:8).

Таке вживання у вузькому сенсі слова «євангеліє» було дуже поширеним у працях реформаторів XVI століття. Ми бачимо це в думках Жана Кальвіна:

«Слово віри встановлено з допомогою метонімії [вживання назви одного поняття для іншого поняття, з яким його пов’язано] для слова обітниці, тобто для самого Євангелія, оскільки його пов’язано з вірою. Слід розуміти контраст між Законом та Євангелієм, і з цього розходження робимо висновок, що так само як Закон вимагає дії, Євангеліє вимагає лише того, що люди мають нести віру, аби отримати благодать Божу».

Те саме викладено у Захарія Урсинуса. На початку свого коментаря до Гейдельберзького катехизису Урсинус ділить доктрину на закон та євангеліє:

«Учення церкви складається з двох частин: Закону та Євангелія, в якому ми осягнули підсумок і зміст Священного Писання. Закон називається Декалог, а Євангеліє — учення про Христа-посередника та вільне відпущення гріхів через віру».

Такі роздуми про євангеліє залишаються поширеними в реформатській теології, як ми бачимо з цієї довгої захопливої цитати великого нідерландського теолога Германа Бавінка: 

«Але Слово Боже, як закон і євангеліє, є одкровенням волі Бога, проголошенням завіту діл і завіту благодаті… Хоча у широкому сенсі терміни “закон” та “євангеліє” справді може бути використано для позначення старого та нового розподілу угоди благодаті, у своєму фактичному значенні вони точно описують два суттєво різні одкровення божественної волі [тут Бавінк цитує низку документальних текстів Нового Завіту]… У цих текстах закон та євангеліє протиставлено як вимогу й дар, як наказ та обіцянку, як гріх і благодать, як хворобу і зцілення, як смерть і життя… Закон походить від Божої святості, закон пізнається з пригоди; євангеліє — лише з особливого одкровення; закон вимагає досконалої праведності, але її забезпечує євангеліє; закон веде людей до вічного життя через діла, а євангеліє творить добрі діла з багатства вічного життя, яке даровано у вірі; закон засуджує людей, а євангеліє їх виправдовує; закон звернено до всіх людей, а євангеліє — лише до тих, хто живе, чуючи його».

Наскільки ясним, виразним, біблійним і цінним є це представлення євангелія.

Церква має проповідувати євангеліє як у широкому, так і у вузькому сенсі. Грецьке слово, що означає євангеліє, дало англомовному світу слово євангелізація. Справжня євангелізація, відповідно до Великого Доручення, яке дав Ісус у Матвія 28:18–20 учням: по-перше, має у вузькому сенсі закликати чоловіків і жінок вірити в Ісуса, а по-друге, в широкому сенсі, навчати їх дотримуватися всього, чого Ісус навчав Свій народ. Заради євангелія, просуваймо всі правдиву євангелізацію!


Цю статтю було опубліковано у блозі Служіння Ліґонір.
В. Роберт Годфрі
В. Роберт Годфрі
Доктор В. Роберт Годфрі є викладачем місії "Ліґонір", почесним президентом і почесним професором церковної історії Вестмінстерської семінарії Каліфорнії. Він є відомим викладачем навчальної серії Ліґонір із шести частин "Огляд церковної історії". Серед його численних книг – "Господній взірець для створення", "Нариси реформації", "Несподівана подорож" і "Навчаючись любити псалми".