Святеє Святих

«І нехай збудують Мені святиню, і перебуватиму серед них» (Вих. 25:8). Скинія Ізраїлю була приголомшливою архітектурною спорудою. Уся її мета полягала в тому, щоб умістити серед народу величну й безмежну присутність Бога. До її спорудження Божа присутність являлася в різний час, у різних місцях і різними способами. Адамові та Єві Він обʼявив Себе тоді, коли вони «почули голос Господа Бога, що по раю ходив» (Бут. 3:8). Авраамові Він явився як димляча піч і палаючий смолоскип (Бут. 15:17). Якову Він відкрився як Муж, з Яким той міг боротися (Бут. 32:22–32). Мойсеєві Він явився у вигляді куща, що палав і не згорав (Вих. 3:2). А всьому Ізраїлеві Він обʼявляв Себе як стовп хмари вдень і стовп вогню уночі (Вих. 13:21. 22) під час мандрівки пустелею, а також як густу хмару, блискавки, громи та звук сурми (Вих. 19:9, 16).

Однак зі скинією з’явилося щось нове. Божа присутність більше не була подібною до гостя, який приходить і відходить, а радше до мешканця, який живе серед народу в наметі так само, як і вони. Скинія була Його царським домом: із завісою, що слугувала входом, із покривалами, які її вкривали, зі столом для хлібів, світильником для освітлення та ковчегом як Його царським підніжжям.

Одним із проявів цієї новизни було те, що тепер Божий завітний народ міг насолоджуватися Його присутністю посеред себе так, як не могли їхні прабатьки. І це надзвичайно повчально також і для християн сьогодні, адже скинія була прообразом Божого перебування серед нас у людській плоті: «І Слово сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його, славу як Однородженого від Отця» (Ів. 1:14).

Насолоджуватися Господньою присутністю можна було лише на Його умовах. Він розкрив ці умови Мойсеєві, сказавши: «Як усе, що Я покажу тобі будову скинії та будову речей її, і так зробите» (Вих. 25:9). Деталі опису в розділах 25–30 Книги Вихід особливо наголошують цю істину. Бог відкриває Себе Своєму народові, і саме через Своє Слово дозволяє нам наближатися до Нього та пізнавати Його. Коли через служителів Слова ми навчаємося всього, що Господь заповів, ми можемо бути впевнені, що Він «перебуває з [нами] повсякденно аж до кінця віку» (Мт. 28:19, 20).

Господню присутність також переживали через Його вибраних служителів — священників, які були її посередниками. У певному сенсі весь Ізраїль міг сприймати їх усіма своїми почуттями як служителів Божої присутності. Їхній одяг мав передавати Божому народові красу і славу Господа (Вих. 28:2). Крім того, вони приносили жертви за навмисні й ненавмисні гріхи народу — для умилостивлення Божого гніву та очищення від гріхів, а також як подяку за милостиву діяльність Бога (Лев. 1–7). Однією з рис жертовної системи, яка найбільше вражала, була участь у ній. Люди самі приводили тварин для жертви, покладали руки їм на голову та визнавали власні гріхи. Ба більше, під час так званої мирної жертви не лише Господь «споживав» Свою частку на жертовнику, а священники отримували свою частину, але й сам народ також їв частину цієї жертви (Лев. 7:11–18).

Господь дав Своєму народові скинію для того, щоб через Своє Слово, через таїнственні знаки благодаті, які представлено у священстві та жертвах, а також через молитви, які там підносили, Він перебував серед них у благодаті та милості. І дивовижно, але Він і сьогодні перебуває поміж нас (Еф. 2:18–22).

Цю статтю було опубліковано у блозі Служіння Ліґонір.