Не чинити жодної перешкоди

Євангеліє Ісуса Христа ображає. Багато хто з тих, хто слухав Христа, вважали Його вчення важким і припинили ходити за Ним (Ів. 6:60–66). Інші, почувши Його звістку, відходили розчарованими й засмученими (Мк. 10:22). Так само й чітка проповідь євангелія апостола Павла майже всюди, де він побував, викликала нерозуміння та ворожість. Відтоді християни в кожній культурі стикалися із запеклим спротивом, коли звіщали про славу Христа.

Хоча Павло та рання Церква добре знали про цю реальність, вони докладали всіх можливих зусиль, щоб євангеліє було почуто ясно. Замість змиритися з тим, що багато хто відкине Христа, вони всіляко усували перешкоди, які могли завадити людям Його почути і прийняти. Саме тому у 2 Коринтян 6:3–4 Павло стверджує: «Ні в чому ніякого спотикання не робимо, щоб служіння було бездоганне, а в усьому себе виявляємо, як служителів Божих, у великім терпінні, у скорботах, у бідах, у тіснотах».

Якщо ми хочемо вірно нести євангеліє у світ сьогодення, нам потрібно сміливо й без компромісів його звіщати. Водночас ми маємо цілеспрямовано усувати всі людські перепони, які можуть завадити грішникам почути, повірити та піти за Христом, Якого ми проголошуємо.

Відмова від власних прав

Щоб усунути перешкоди для євангелія, передусім нам потрібно відмовитися від власних прав. У своєму першому посланні до коринтської церкви Павло говорить, що «все терпимо, аби перешкоди якої Христовій Євангелії ми не вчинили» (1 Кор. 9:12). У цьому контексті він говорить про право служителів євангелія отримувати матеріальну підтримку для свого служіння. Встановивши біблійний принцип щодо цього, він далі нагадує своїм читачам, що відмовився від цього права. Чому? Щоб не чинити перешкоди євангелію.

Цей принцип лежить у самій основі євангелія. Христос відмовився від Своїх прав як вічний Син Божий, ставши за нас гріхом і померши на хресті. Він пожертвував Собою заради інших. Павло втілює цей принцип у 1 Коринтян 9 і навчає його у 2 Коринтян 6. Ми маємо бути готовими відмовитися від того, що належить нам по праву, аби ніщо — навіть ми самі — не ставало на заваді євангелію. Це просто заклик жити відповідно до Христа та євангелія, у яке ми віримо та яке пропонуємо іншим.

Слава цього полягає у тому, що, відмовляючись від власних прав, ми стаємо дедалі більше схожими на нашого Спасителя. Коли ми чинимо так, наше життя узгоджується з тією доброю звісткою, яку ми любимо і проголошуємо. Коли наша культура чує звістку євангелія про Христа, Який віддав усе заради Свого народу, і бачить, що це саме послання втілюється в нашому житті, тоді люди не матимуть виправдання, якщо не підуть за Христом.

Усунення всіх перешкод

Окрім відмови від власних прав, нам потрібно усувати всі можливі перешкоди. У першому посланні Павла до коринтян висвітлено деякі з них. Поділи (1 Кор. 1; 3), статева аморальність (розд. 5; 6), судові позови між віруючими (розд. 6) та доктринальні помилки (розд. 15) псують репутацію християн у світі й підривають дієвість євангелія. До цього додаються небажання терпіти «слабких» братів (розд. 8) та ідолопоклонство (розд. 10). Усе це перешкоджає прийняттю євангелія невіруючими. Усі християни та всі церкви повинні докладати особливих зусиль, щоб нічого з цього не було в їхньому житті.

Перешкоди можуть також полягати в тому, чого бракує. Церква може бути чистою у своєму вченні та бездоганною у моральному житті, але їй може бракувати любові (розд. 13). Це стане серйозною перешкодою для євангелія. Тому нам слід прагнути говорити про євангеліє та жити ним тепло й переконливо. Це означає по-справжньому цікавитися життям інших людей. Щира дружба є потужною прикрасою євангелія і сама по собі може усунути чимало перешкод. Уміння вислухати, терпляче відповідати на запитання та допомагати в час потреби прокладають шлях до того, щоб євангеліє почули і прийняли. Проголошувати євангеліє в атмосфері, яку позбавлено любові, означає споруджувати бар’єр, який відверне багатьох людей від Христа.

Представляти євангеліє

Окрім усунення перешкод, ми маємо представляти євангеліє привабливим чином. Ми повинні бути своєрідною живою рекламою Ісуса Христа — своїм життям і словами. У віршах, що йдуть за 2 Коринтян 6:3–4, Павло описує кілька речей, які він та його співпрацівники робили, аби добре представляти євангеліє. Усі вони суперечать людській інтуїції. Хоча вони були бідними, вони збагачували інших; бувшчи ніби мертвими, вони дарували життя. Це наголошує на ціні служіння євангелію. Готовність платити особисту ціну за життя під владою Христа сама по собі є частиною представлення євангелія іншим. У світі, де «я» стало ідолом, християни, які зазнають втрат, аби інші могли насолоджуватися здобутком у Христі, є промовистим свідченням краси євангельської звістки.

Павло також наголошує на витривалості, потрібній для цього. Чи то страждання, ув’язнення, чи багато інших випробувань — він прагнув залишатися вірним Христові (вв. 4–10). У будь-якій ситуації, у якій опинявся, він використовував її як нагоду звеличити Ісуса Христа. Ця непохитна вірність своєму Господу та Спасителю була свідченням на користь євангелія і ще одним способом, у який Павло дбав про те, щоб ніщо не перешкоджало його прийняттю.

Сьогодні наш світ потребує цього як ніколи. Важливо те, що ми проповідуємо, але важливо також і те, як ми це проповідуємо та як живемо відповідно до цього. Нам потрібна Церква, яка вірно і сміливо проповідує біблійну істину. Нам також потрібні християни, які терпляче представляють Христа через цілісність свого християнського життя. Нехай же ми, подібно до Павла, будемо вірними євангелію, не чинячи жодної перешкоди йому.

Цю статтю вперше опубліковано в журналі Tabletalk.