Як долати вигорання у служінні

Сьогодні вигорання служителів дедалі частіше трапляється навіть у вірному євангельському служінні. На те, чому благочестиві пастори і вчителі, яких залучено до служіння, переживають вигорання, існує чимало причин. Щораз більша ворожість агресивного світу може водночас деморалізовувати і пригнічувати. Ще більше засмучує те, що деякі так звані євангельські християни дозволяють сильніше формувати їх культурі, ніж Писанню. Окрім цих духовних битв, деякі добрі чоловіки й жінки мають настільки чутливий темперамент, що будь-який опір — великий чи малий — може здаватися їм непосильним.

У цій короткій статті я хотів би звернути увагу на смуток і втому, які глибоко торкнулися святої людської природи Господа Ісуса Христа. Я не стверджую, що Він пережив вигорання служителя. Але у Писанні наш Спаситель постає перед нами як прототип людини віри, Слуга Господній, за прикладом Якого має формуватися кожен служитель євангелія. З огляду на це, я хочу зробити дві речі: по-перше, наголосити на тому, що наш безгрішний Господь переживав важкі, майже непосильні випробування у служінні; і, по-друге, показати непохитну зосередженість Ісуса посеред цих труднощів.

1. Ісус пам’ятає і знає

Насамперед звернімо увагу на ці приголомшливі слова:

«І до Мене прорік: Ти раб Мій, Ізраїлю, Яким Я прославлюсь! І Я відповів: Надаремно трудивсь Я, на порожнечу й марноту зужив Свою силу» (Іс. 49:3, 4).

Викладаючи, я часто запитую студентів: «Хто промовив ці слова?» Ще жодного разу ніхто не дав правильної відповіді. Ці слова промовив вірний, безгрішний Слуга Ягве — Той, у Кому мав «прославитись» Бог. Ці слова зійшли з уст самого Господа Ісуса Христа.

Слова «порожнеча» і «марнота» надзвичайно промовисті. Єврейське слово tohu («порожнеча») ми зустрічаємо в Бутті 1:2: «А земля була пуста та порожня (tohu)». А слово hevel («марнота») часто зустрічається у Книзі Екклезіяста: «марнота марнот». Напередодні розп’яття, коли наш Спаситель роздумував над Своїм служінням і місією, Він зазнав періоду страждань, у служінні й особистих, — і водночас не згрішив. Протидія була настільки безупинною, а Його учні — такими нечутливими й недоумкуватими, що Він відчув усю глибину скорботи псалмоспівця, який писав, що темрява стала його єдиним другом (див. Пс. 87:19).

Кожен християнин повинен знати — а кожен служитель євангелія мусить знати, — що ми маємо Спасителя, Який знає скорботу й виснаження Своїх слуг, бо Сам це пережив. Вірність у євангельському служінні дорого коштує. Згадайте слова псалмоспівця, коли він волає:

«Чого, душе моя, ти сумуєш, і чого ти в мені непокоїшся?» (Пс. 41:6).

Він перебуває у глибинах не через непослух, а тому, що передчуває досвід Слуги Господнього — Ісуса Христа.

Моя головна думка проста: коли вірні слуги Господа опиняються у глибинах, коли води життя і служіння накочуються на їхній розум і серце (див. Пс. 68:2, 3), вони мають вірного Спасителя, Який пройшов шлях найглибшої втоми і скорботи. Він знає нашу неміч, Він пам’ятає і знає, що ми — порох (Пс. 102:14).

2. Віра Ісуса спрямовувала Його дії

По-друге, звернімо увагу на наступні слова:

«Справді ж з Господом право Моє, і нагорода Моя з Моїм Богом» (Іс. 49:4).

Коли Господь Ісус Христос — безгрішний Син Божий, Його вірний Слуга — переживав глибини випробувань і страждань служителя, Він, попри все, покладався Своїм стривоженим серцем і розумом на вірність Ягве. Він зберігав непохитну довіру до Божої доброти та обітниці винагороди за Свої страждання, навіть коли на Нього тиснули скорбота і смуток. Так само віра в доброту й любов Небесного Отця дає змогу і нам вистояти під час бурі, продовжувати стояти, коли здається, що все навколо нашої душі руйнується.

Деяких з найкращих слуг Господа покликано ходити в темряві — навіть у такій, де, здається, немає жодного світла. Поміркуймо над цими разючими словами з Ісаї 50:10:

«Хто між вами лякається Господа і голос Його Отрока слухає? Хто ходить у темряві, світла ж немає йому, — хай надіється він на Господнє Ім’я, і хай на Бога свого опирається!»

Через пророка Ісаю Господь нагадує нам, що тоді, коли вигорання служителя загрожує зруйнувати наше життя і зробити нас непридатними для служіння Господу та Його Церкві, найкраще підтримує нас пам’ять про те, ким є Бог.

Це переживав і наш Спаситель. Саме віра в Бога втримала Його від того, аби здатися й повернути назад, коли для Нього згасло все світло й Він висів самотній та покинутий на хресті Голгофи. У Своїй спустошеності Він усе ж тримався вірою за Бога: «Боже Мій, Боже Мій…» (Пс. 21:2; Мт. 27:46; Мк. 15:34). Темрява огорнула Його, але Його віра засяяла в тій темряві з дивовижною славою.

Висновок

Існує багато причин вигорання служителя: особисті труднощі, сімейні конфлікти, напруження в церкві, національні потрясіння, міжнародні кризи. Хай якими є ці причини, Ісус промовляє до кожного зі Своїх викуплених Кров’ю й безмежно люблених людей: майте віру в Бога — в Отця, Який любить вас вічною любов’ю; у Сина, Який віддав Себе за вас і живе повіки, щоб заступатися за вас; і у Святого Духа, Який перебуває у вас, щоб допомагати вам (Єр. 31:3; Рим. 8:26; Євр. 7:25). Майте віру в Бога і тримайтеся за Нього — так, як це робив наш Спаситель.

Цю статтю було опубліковано у блозі Служіння Ліґонір.