Як Ісус є справжньою Виноградною Лозою?

Сьомий та останній з висловів Ісуса «Я є» — «Я є справжня Виноградна Лоза» (Ів. 15:1) — можливо, найзагадковіший з усіх (принаймні для християн неєврейського походження). Багатьом читачам (і проповідникам) властиво сприймати ці слова наче метафору того, як ми, окремі християни, повинні зростати і приносити плоди. Однак первісні слухачі Ісуса — юдеї — не сприймали цього саме так.

Усе в цьому твердженні спрямовувало думки юдейських слухачів до їхніх Писань — єврейської Біблії, де образ виноградної лози зʼявляється по всій історії спасіння в Божих діяннях щодо Ізраїлю. Тож, коли значення Ісусових слів почало до них доходити, вони могли лише дивуватися тому, що Він наважився сказати про Себе в контексті здійснення Божих обітниць.

У Псалмах псалмоспівець описує виникнення Ізраїлю як народу такими словами:

Ти переніс виноградну лозу з Єгипту, 

прогнав народи, а її посадив (Пс. 79:9).

Пророк Ісая, застерігаючи Ізраїль від духовного відступництва, говорить про виноградник, який Бог насадив і доглядав, але який став диким і неродючим (Іс. 5:1–6). Єремія використовує той самий образ (Єр. 2:21). Це була гарна, але водночас зворушлива метафора.

Уся історія Ізраїлю як Божого народу сповнена доказів Божої любові й турботи про нього. Бог обрав їх у вічності, визволив із рабства, провів через пустелю і дав їм землю, яку вони могли назвати своєю. Він забезпечив їх усім потрібним, щоб вони могли не лише процвітати духовно як народ, а й бути Його знаряддям благословення для всіх народів світу (Бут. 12:3). Та вони занедбали Його дар і відвернулися від Бога, Якому завдячували своїм існуванням.

Учням Ісуса ці біблійні алюзії були добре знайомі, коли Він назвав Себе Виноградною Лозою. Так само як духовна життєздатність Ізраїлю походила з їхньої єдності з Богом-Визволителем, так тепер, у ще славніший спосіб, усі Божі обітниці сповнилися у Христі.

Світогляд багатьох сучасних християн часто формується під впливом постпросвітницького індивідуалізму, що схиляє нас зосереджуватися на собі і вважати власну історію найважливішою. Але такий підхід суперечить біблійному вченню. Писання наголошує не лише на тому, ким ми є особисто, а на тому, ким ми є спільно, як Тіло Христове, у нашому новому спасенному житті. Ісус використовує образ виноградної лози й галузок, аби показати взаємини між Ним і Його народом. Учні добре розуміли, що Він мав на увазі — особливо щодо духовної родючості, якої неминуче вимагає єднання з Ним.

Через труднощі провидіння й випробування життя Бог відучує нас від самовпевненості та навчає дедалі глибше «перебувати» у Його Сині.

Варто звернути увагу, що перше застосування образу справжньої виноградної лози стосується тих, хто лише здається Його послідовником: «Усяку галузку в Мені, яка не приносить плоду, Він відтинає, а всяку, яка родить плід, очищає, щоб рясніше родила» (Ів. 15:2). Ісус говорить про тих, хто має зовнішній вигляд християн через участь у церковному житті, але їхня віра — нещира. Вони не мають ознак того, що Павло пізніше назве «плодом Духа» (Гал. 5:22, 23).

Далі Ісус пояснює, на яких підставах люди зʼєднуються з Ним як зі справжньою Виноградною Лозою: «Ви вже чисті через слово, яке Я вам сказав» (Ів. 15:3). Його слово, проголошене в Євангелії, насамперед є проголошенням факту. Воно запевняє віруючих не лише у прощенні, а і в очищенні через Його благодать, що виправдовує. Це Його проголошення нового статусу людини перед Богом раз і назавжди.

Однак, як часто наголошують богослови: «Виправдання відбувається лише через віру, але віра, що виправдовує, ніколи не буває лише сама». Віра є невіддільною від благодаті освячення. Новий законний статус перед Богом через Його прощення і прийняття повинен виявлятися у зміненому житті, у плодах Його благодаті, яка преображає. Бог поступово уподібнює нас до образу Свого Сина, нашого Спасителя Ісуса.

Проте, як часто нагадує Писання, зростання і плоди нового життя мають свою ціну. Отець «обчищає» галузки, щоб вони родили більше плодів (Ів. 15:2). Через труднощі провидіння й випробування життя Бог відучує нас від самовпевненості та навчає дедалі глибше «перебувати» у Його Сині.

Примітно, що Ісус Сам пояснює, що означає «перебувати» у Ньому на практиці: ми маємо перебувати у Ньому, а Його слова — в нас (Ів. 15:7). Це виявиться в нашому молитовному житті, коли ми відкриватимемо Богу свої потреби й бачитимемо Його відповіді на наші прохання.

Зрештою як учнів Христа нас покликано перебувати у Його любові (Ів. 15:9). Саме ця істина глибоко запала в серце апостола Павла, який із вдячністю заявив галатам: «І живу вже не я, а Христос живе в мені. А що тепер живу в тілі, то живу вірою в Божого Сина, Який полюбив мене й віддав Себе за мене» (Гал. 2:20). Любов Христа до Павла була ґрунтом, у якому зростала Павлова любов до Христа. Нехай так буде і з усіма нами, хто єднається з Христом, справжньою Виноградною Лозою.

Цю статтю було опубліковано у блозі Служіння Ліґонір.