Християнство і світська філософія

У вступі до своєї неоціненної книги Christianity and Liberalism («Християнство й лібералізм») Д. Грешам Махен зазначає, що він живе за «часів конфліктів». Мабуть, усі люди живуть за часів конфліктів відтоді, як сталося гріхопадіння. Головний конфлікт завжди відбувається між сатаною й насінням жінки (Бут. 3:15), але в різні часи цей конфлікт набуває дещо різних форм. Махен сприймає конфлікт свого часу як конфлікт між матеріалізмом і духовним життям, який і через сто років залишається для нас актуальним.

У своїй книзі Махен віддає належне сучасному прогресу у покращенні нашого фізичного життя, який став можливим завдяки науковим відкриттям. Проте він вбачає небезпеку у тому, що ці успіхи засліпили багатьох людей, які не помічають, що життя – це щось більше, ніж фізичний добробут. Люди зосередилися виключно на матеріальному і стали матеріалістами. Природний світ, який нас оточує, який можна побачити й до якого можна доторкнутися, є для них єдиним світом. Надприродне, тобто діяння Бога поза межами природного у цьому світі, повністю відкидається. І тут Махен мудро натякає на слова Ісуса (Мт. 16:26): «Яка користь людині, що здобуде весь світ, а душу свою занапастить?»

Головна мета книги Махена – це наголосити на тому, що тільки справжнє християнство може відповісти на виклик матеріалізму й показати, що справжнє християнство повністю відрізняється від ліберального або модерністського псевдохристиянства й опирається йому. Його роздуми про природу істинного християнства у кожному розділі показують глибоку й потужну важливість цих істин. Але перед тим, як розвинути цю велику тему, він коротко розмірковує про ширші проблеми, з якими стикаються християни в наш час, зокрема про натуралізм і матеріалізм. «Матеріальне покращення йде пліч-о-пліч із духовним занепадом», – пише він.

На думку Махена, «сучасне невірство» підриває не лише справжню релігію, але і прагнення людей до чогось високого у цілому. Він вважає, що матеріалістичний світогляд обмежує свободу людини розвивати великі досягнення людського розуму й духу. Він указує на сучасне мистецтво, музику й літературу як на доказ сучасного занепаду людських досягнень.

Один із прикладів згубних наслідків нехтування духовним життям він наводить у сфері сучасної освіти. Його зауваження здаються справді пророчими. Пам’ятайте, що він пише 1922 року. Він скаржиться, що «у батьків відібрали право вибирати місце шкільної освіти для своїх дітей і передали його до рук держави». У державній освіті «дитина перебуває під контролем експертів-психологів, які самі ані близько не знайомі з вищими сферами людського життя». Дійсно, «бюрократична регламентація» в освіті, як і скрізь, призводить до «сірого утилітаризму, в якому губляться всі прагнення до чогось вищого». Така освіта цінує викладання лише того, що є корисним з погляду матеріалізму.

Наводячи приклад такої тенденції держави руйнувати освіту, Махен посилається на закон, який було прийнято 1919 року у Небрасці. Цей закон забороняв викладання будь-якої мови, окрім англійської, в будь-якій школі, державній чи приватній, доки учень не доведе, що володіє достатнім рівнем англійської мови, який вимагається у восьмому класі. Махен не стримує сміху: «Іншими словами, дитина не повинна вивчати жодну іноземну мову, мабуть, навіть латинську чи грецьку, допоки не стане занадто дорослою, щоб добре її вивчити. Саме таким чином сучасний колективізм вибирає такий вид навчання, який є абсолютно необхідним для будь-якого ґрунтовного розумового розвитку». На жаль, не всі з нас сьогодні поділяють ентузіазм Махена щодо латинської та грецької мов, але ми можемо бачити навколо згубні наслідки багатьох бюрократичних правил для державних шкіл.

Його пророцтво виявилося чи не найправдивішим, коли він описував стан багатьох державних шкіл свого часу:

«Коли ви задумуєтеся над тим, якими є державні школи в Америці у багатьох місцях – їхній матеріалізм, їхнє несприйняття будь-яких тривалих інтелектуальних зусиль, їхнє заохочення до небезпечних псевдонаукових примх експериментальної психології – можна лише жахнутися від думки про суспільство, в якому відсутній порятунок від такої душовбивчої системи».

Подумайте, що б він сказав про наші школи сьогодні. Він би прокоментував дії психологів, які наполягають на тому, що головна мета освіти – це зробити так, щоб наші діти добре почувалися, і що вони аж ніяк не виконують це завдання.

Махен у жодному разі не виступає проти державної школи повністю. Він пише:

Система державних шкіл, якщо вона означає надання безоплатної освіти для тих, хто її бажає, є вартим уваги і благотворним досягненням сучасності; але щойно вона стає монопольною, то перетворюється на найдосконаліший інструмент тиранії, який будь-коли винаходили.

Ця тиранія знищує право батьків визначати, яку освіту вони хочуть для своїх дітей, яких їм дав Бог, і придушує будь-яке справжнє розмаїття думок в ім’я панівного натуралізму. Він не хоче, аби державні школи були виключно християнськими, але хоче, щоб у них було місце для християнської думки.

Освіта, яку підтримує Махен, не є вузько, фанатично чи зарозуміло християнською. Він наполегливо закликає до вивчення нехристиянської думки, щоб розширити, поглибити й упокорити наше мислення:

Сократ не був християнином, як і Гете, але ми повністю поділяємо повагу, з якою ставляться до їхніх імен.Вони стоять незмірно вище над звичайним людським буттям; якщо найменший у Царстві Небесному більший за них, то він, безумовно, більший не через якусь вроджену перевагу, а завдяки незаслуженому привілею, який мав би викликати у нього швидше смирення, ніж презирство.

Широкий духовний конфлікт часів Махена проявився в американському протестантизмі, який мав свої чіткі поділи. Те, що називалося «Євангельською імперією» досить єдиного протестантизму XIX століття у США, розкололося у ХХ столітті на модерністську й фундаменталістську течії. Пізніше ці течії почали називати відповідно традиційним та євангельським протестантизмом. Ліберальна течія продовжує свою стратегію примирення з невірством і неухильно зменшується у розмірах і впливі. Євангельська течія продовжує наголошувати на певних біблійних засадах, але часто приймає стратегії мінімального, а не повноцінного богослов’я з Біблії. Євангельська течія також зменшилася в розмірах і впливі в Америці.

Махена це анітрохи не здивувало. Він знав, що ані пристосування до невірства, ані біблійний мінімалізм не зможуть ефективно просувати християнство. Він також знав, що мирські філософії, які пропонують як альтернативу християнству, зрештою призведуть до духовного й культурного занепаду. Він дожив до розквіту марксизму-ленінізму, але не бачив усіх нещасть, які ці погляди принесуть світові. З часом у деяких комуністичних країнах можна було спостерігати певне матеріальне покращення, але цей прогрес був настільки повільним, що цілком можна запитати, чи не відбулися б ці матеріальні зміни швидше за іншої системи правління. Махен чітко розумів, що цей грішний світ потребує повного, сильного християнства, яке приймає вчення всієї Біблії. Він сподівався, що його книга «покаже, що таке християнство, аби люди відвернулися від слабких та жебрацьких філософій і знову звернулися до Божої благодаті». Його книга дійсно просуває християнство й досі може допомогти нам усім зрозуміти величне вчення Біблії. Вона чітко подає християнську альтернативу слабким і, зрештою, нікчемним філософіям цього світу (Гал. 4:9).

Ця стаття була опублікована в журналі Tabletalk.