П’ять моментів, які варто знати про Джона Кальвіна

1. Джона Кальвіна вигнали з його церкви, служіння та рідного міста.

Менш ніж через два роки після початку свого служіння у Женеві, двадцятидев’ятирічного Джона Кальвіна (1509–1564) вигнали з його церкви, служіння й рідного міста, про останнє попередивши за два дні. Коли вони з Вільямом Фарелом їхали з Женеви у квітні того року, то, без сумніву, ставили собі питання, що буде далі. Вони думали про майбутню церковну боротьбу у відповідь на цей гіркий досвід; вони планували, як переконати Цюрих і Берн посприяти їхньому поверненню до Женеви. Але Господь у Своєму провидінні перешкодив їхнім планам, про що Кальвін не здогадувався. Натомість Він повів його на пасторське навчання, яке стане фундаментом для майбутньої пасторської праці Кальвіна.

2. Джон Кальвін зазнав невдач у служінні.

Хоча ті, хто хоч трохи знайомий з історією життя Кальвіна, знають про його ранні спроби запровадити у Женеві правильне дотримання Вечері Господньої через церковну дисципліну, менше знають історію про те, як Господь змінив Кальвіна через цю невдачу. Опинившись у вигнанні, Кальвін спочатку оселився в Базелі, але потім отримав запрошення від Мартіна Бусера (1491–1551) приїхати до Страсбурга. Бусер, який був майже на двадцять років старший за Кальвіна, не тільки дав йому можливість служити в місті, але й тепло подружився з Кальвіном, прийнявши його у своєму домі, а з часом допоміг із придбанням сусіднього будинку для нього. І це попри те, що за рік до цього Кальвін написав йому осудливий і зарозумілий лист, на який Бусер відповів терпляче і з любов’ю. У Бусері Кальвін зустрів наставника й пастора, якого потребував.

3. Джон Кальвін служив пастором для біженців.

Рік, коли Кальвін прибув до Женеви (1538), був також роком, коли Бусер завершував рукопис своєї «маленької книжки» «Про істинну турботу про душі» (Concerning the True Care of Souls)1. Вони, без сумніву, багато говорили про пасторське служіння й життя церкви за їдою. Бусер довгий час стикався з перешкодами у служінні у Страсбурзі, і книга частково була виявом його терплячих зусиль, які було спрямовано на те, аби Церква та її служіння зростали, зосереджуючись на Христі. З Божого провидіння, можливість служіння Кальвіна в місті вийшла за межі викладання; він служив пастором французької громади біженців. Хоча ця робота мала багато того, що підбадьорювало Кальвіна, він пережив і важкі моменти. Помер його близький друг і двоюрідний брат П’єр Робер Оліветан, який відіграв важливу роль у його наверненні. А старий друг із Франції, Луї дю Тілль, який переховував його від переслідувань і надав кошти для першого проєкту «Інститутів християнської релігії», повернувся до римо-католицизму. Однак він знову відчув радість, коли одружився 1540 року з Іделеттою де Буре, «найкращою супутницею в моєму житті».

4. Джон Кальвін охоче повернувся до церкви, яка його вигнала.

Того ж року, коли Кальвін одружився, у розпал нової роботи у Страсбурзі, у період, який він називав «найщасливішими роками мого життя», сталося дещо найнесподіваніше. Женева захотіла, щоб він повернувся і знову став пастором. Він вагався, кажучи: «Немає місця під небом, якого б я боявся більше… Я скоріше підкорюся й помру сотнями інших способів, аніж прийму цей хрест, на якому мені доведеться вмирати тисячу разів щодня». Проте за ці кілька коротких років змінилася не лише Женева – змінився і сам Кальвін. Із заохоченням Бусера і зі страхом Кальвін відгукнувся на це прохання. У деяких аспектах місто змінилося і стало привітнішим до реформаційного руху у Церкві та громаді. В інших – усе залишилося по-старому. Минуло чотирнадцять довгих років служіння, перш ніж питання правильного проведення Вечері Господньої було розв’язано. Хоча Кальвін продовжував засмучуватися через слабкість Церкви, він, частково завдяки тому, що Господь використав служіння Бусера у його житті, мав набагато ширше бачення й терплячішу любов до Церкви.

5. Через радощі та випробування Джон Кальвін шукав Божого провидіння.

Дев’ять років по тому, провадячи своє відновлене служіння у Женеві, і через кілька місяців після похорону своєї коханої дружини, Кальвін проповідував на основі слів Павла до солунян: «Павло не приписує Божій благодаті лише початок нашого спасіння… весь поступовий процес нашого спасіння є нічим іншим, як Божою благодаттю». Через радощі та випробування він глибше зрозумів, що і за приємними днями, і за тим, що здається сумним провидінням, стоїть усміхнене обличчя Спасителя, Який продовжує формувати нас для служіння і слави.

Ця стаття належить до серії «П’ять моментів, які варто знати».