Що таке герменевтика?

«Силкуйся поставити себе перед Богом гідним, працівником бездоганним, що вірно навчає науки правди» (2 Тим. 2:15). Ці слова апостола Павла до його учня Тимофія нагадують нам про нашу відповідальність — правильно тлумачити Боже Слово. Адже Бог промовив до нас через Своє Слово, і надзвичайно важливо зрозуміти, що саме Він сказав. Саме тому нам потрібна правильна герменевтика.

Герменевтика — це наука й мистецтво тлумачення Біблії. Це наука, бо існують певні правила тлумачення Писання, так само як існують правила дорожнього руху. Якщо ви не знаєте правил, ви не зможете керувати належним чином. Але окрім знання самих принципів, необхідно знати, коли та як їх застосовувати. Через це герменевтика — також і мистецтво. Оскільки Писання не є однорідним — у ньому присутні різні жанри, його писали протягом великого проміжку часу, багато авторів і різними мовами — потрібне розпізнання, аби знати, які правила тлумачення застосовувати до кожного конкретного тексту, щоб розкрити його справжній, задуманий сенс. Це і є головна мета герменевтики — зрозуміти, як тлумачити текст, щоб виявити намір автора.

Основна мета при тлумаченні Біблії — це з’ясувати, що мав на увазі автор. Поширена, але помилкова практика вивчення Писання — це читати текст й одразу питати: «Що цей уривок означає для мене?» Хоча практичне застосування тексту є важливим, це не має бути першим запитанням до Писання. Натомість перше, що ми маємо запитувати, звучить так: «Що автор хотів передати?» Ігнорування цього запитання веде до хибного розуміння та неправильного застосування тексту. Нижче наведено кілька основних герменевтичних принципів, які допоможуть зрозуміти намір автора в тому чи іншому уривку.

Історико-граматичний метод

Багато ортодоксальних християн, зокрема представники реформатської традиції, використовували так званий історико-граматичний метод для визначення наміру автора в тому чи іншому місці Писання. Цей метод бере початок у давній Антіохійській школі тлумачення, його активно використовували за часів Реформації й він досі має широке визнання у Церкві. Він зосереджується на історичному контексті та граматичних формах біблійного тексту.

Щодо історичного контексту читач має ставити такі запитання: Хто є автором? Хто перші слухачі? Чи вимагають якісь культурні натяки додаткового дослідження? Звертати увагу на граматичні форми означає вивчати значення слів, розуміти синтаксичні зв’язки та розпізнавати літературні структури тексту. Вивчення цих аспектів допомагає не лише зрозуміти конкретний уривок, але й побачити, як він пов’язаний із попередніми чи наступними віршами. Підсумовуючи значення розгляду тексту в його історичному та граматичному контекстах, можна сказати, що три найважливіші слова, про які слід пам’ятати при тлумаченні Біблії, це: контекст, контекст, контекст.

Цей метод наголошує на тлумаченні Писання відповідно до його буквального значення. Це слушне формулювання, якщо ми розуміємо, що «буквальний» не означає згладжування літературної природи тексту. Біблія — це література, і тому часто містить художні образи, символіку, метафори та інші стилістичні засоби. Тлумачити Писання буквально означає правильно розпізнавати ці засоби та розуміти їх згідно з правилами відповідного літературного жанру. Якщо в поетичному або пророчому тексті використовується символіка, ми повинні тлумачити її символічно, інакше спотворимо намір автора.²

Аналогія віри

Оскільки Біблія має Божественного Автора поряд із людськими авторами, слід також враховувати намір і цього Божественного автора. З цього випливає фундаментальний герменевтичний принцип — аналогія віри (або правило віри), який твердить: Писання тлумачить саме Писання. У 1-му розділі Вестмінстерського віросповідання написано:

«Непомильне правило тлумачення Писання — це саме Писання; тому, коли виникає питання про істинне й повне значення певного місця (яке не є багатозначним, а одне), його слід шукати в інших уривках, в яких говориться чіткіше» (1.9).

Це означає, що Біблія має лише один істинний сенс (той самий буквальний сенс, як описано вище), хоча деякі місця, як визнає і саме Писання (2 Пет. 3:16), важчі для розуміння. Оскільки Бог не суперечить Сам Собі, то і Його Слово не містить суперечностей. Отже, там, де ми маємо справу з важкими уривками, слід звертатися до чіткіших місць, щоб тлумачити їх.

Христос у всьому Писанні

Друге герменевтичне значення Божественного авторства Писання полягає в тому, що хоч Божественний намір ніколи не суперечить людському, він може виходити за межі повного розуміння людського автора. Тому, коли у Вестмінстерському віросповіданні говориться про «істинний і повний сенс Писання», воно визнає, що пізніше об’явлення Боже проливає світло на попереднє.

Євангеліє від Луки підтверджує цю істину в описі зустрічі воскреслого Ісуса з двома учнями на шляху до Емауса. Лука пише:

«І Він почав від Мойсея, і від Пророків усіх, і виясняв їм зо всього Писання, що про Нього було» (Лк. 24:27).

А кількома віршами пізніше, коли Він з’являється одинадцятьом апостолам і відкриває їхні уми, щоб вони зрозуміли Писання, «усе, що про Мене в Законі Мойсеєвім, та в Пророків, і в Псалмах написане» (Лк. 24:44). Ця чітка згадка про поділ єврейського канону на три частини (Закон, Пророки, Псалми) вказує на те, що Ісус стверджує, що вся Біблія свідчить про Нього. Через відповідальне використання типології, особливо простежуючи теми й образи, які Бог переплів у Своєму Слові, ми можемо побачити, як усі дороги Писання ведуть до Ісуса.³

1. Детальніше про ці та інші герменевтичні принципи див. R. C. Sproul, Knowing Scripture (Downers Grove, IL: InterVarsity Press, 2016).
2. Хоча на багато граматичних та історичних запитань можна відповісти, уважно читаючи текст та ставлячи правильні запитання, корисно також використовувати інструменти, як-от добрі коментарі чи навчальну Біблію.
3. Чудовий посібник щодо відповідального використання типології та розуміння тем, що пронизують Писання — Dennis Johnson, Walking with Jesus through His Word: Discovering Christ in All the Scriptures (Phillipsburg, NJ: P&R Publishing, 2015).

Цю статтю було опубліковано у блозі Служіння Ліґонір.