Як Ісус є Хлібом Життя?

У Євангелії від Івана 6:48 звучить перше із семи висловлювань Ісуса «Я є …». У шести із цих тверджень є предикативний іменник — хліб (Ів. 6:48), світло (Ів. 8:12; 9:5), двері (Ів. 10:7, 9), добрий пастир (Ів. 10:11, 14), воскресіння і життя (Ів. 11:25), а також дорога, правда і життя (Ів. 14:6) — що говорить нам дещо про особу та діяння Ісуса. Одне з цих висловлювань, Ів. 8:58, не містить предикативного іменника, але є виявом божественного імені Ісуса «Я є», яке Господь обʼявив Мойсеєві, коли пророк запитав про ім’я Бога (Вих. 3:14). Абсолютне твердження в Ів. 8:58: «Перш, ніж був Авраам, Я є», — чітко вказує, що кожне «Я є» Ісуса є підтвердженням Його Божественності. Оскільки єврейські релігійні лідери не вірили, що Ісус — Месія, вони казали, що це твердження є богохульством. Тож «схопили каміння вони, щоб кинути на Нього» (Ів. 8:59). Вони зрозуміли істину, яку Ісус проголосив про Свою Божественну природу, але не повірили Йому. Як ми побачимо, досліджуючи перше з «Я є» висловлювань, ця невіра — не дрібниця. Слова Ісуса — це питання життя і смерті.

Ісус сказав «Я хліб життя» під час тривалої розмови, яку Він вів зі Своїми учнями (Ів. 6:48). Це сталося одразу після нагодування п’яти тисяч людей п’ятьма хлібами і двома рибами (Ів. 6:5–14) і перед самим Пасхальним святом та святом Кучок (Ів. 6:4). Ці обидві події створюють важливий контекст для розуміння, що означає, що Ісус є Хлібом Життя.

Під час свята Кучок народ згадував Божу турботу про ізраїльтян у пустелі після їх визволення з єгипетського рабства. Пустеля не була гостинним місцем — там бракувало ресурсів, необхідних для життя: їжі, води, тіні вдень і світла вночі. Проте у цій мандрівці пустинним місцем Господь вселюдно довів, що є щедрим Господарем, Який забезпечує всі їхні потреби зі Своїх скарбів слави у Христі Ісусі (Фил. 4:19; пор. 1 Кор. 10:1–4). Одне з перших чудес забезпечення — це хліб, який Бог щодня давав ізраїльтянам. Коли люди вперше побачили цей хліб, вони не знали, що це, тому назвали його манною. Псалом 77:23–25 згадує доброту Господа у тому, що Він давав хліб у пустелі:

«А Він хмарам згори наказав, і відчинив двері неба, і спустив, немов дощ, на них манну для їжі, і збіжжя небесне їм дав: Хліб ангольський їла людина, Він послав їм поживи до ситости!»

У 6-му розділі Євангелія від Івана євреї вимагали від Ісуса знаку, подібного до того, як Мойсей дав їхнім предкам манну. Ісус виправив їх, пояснивши, що манну дав не Мойсей, а Його Отець. Далі Він пояснив, що Сам є тією манною, тим хлібом із небес, що наситить їхні душі. Та манна була добрим даром від Господа, який годував ізраїльтян сорок років, перш ніж вони ввійшли в Обіцяну Землю. Проте ті, хто їли манну — померли. А Ісус сказав: «Хто тіло Моє споживає та кров Мою п’є, той має вічне життя, і того воскрешу Я останнього дня» (Ів. 6:54).

Коли Ісус нагодував п’ять тисяч, Він відтворив те, що Бог зробив за часів Мойсея, аби показати, що Сам є Господом, Який забезпечує. Проте, коли люди прийшли шукати Його знову, Він попередив їх, що ними керує неправильне бажання. Вони прагнули того хліба, що псується. Натомість слід прагнути їжі, яка дарує вічне життя. І тоді Ісус пояснив, що Він — той Хліб Життя.

Слова про хліб, про те, щоб їсти Його тіло та пити Його кров, чітко вказують на Ісусову людську природу. Вірити в Ісуса означає прийняти жертву Його людського життя. Водночас усі «Я є» твердження говорять і про божественну природу Ісуса. Отже, Його приймають не лише вірою у Його жертву, але й вірою у Його незнищенне життя як Бога, Який утілився. Їжа — це влучний спосіб описати спасенну віру, адже те, що споживають, проникає всередину, живить нас і зміцнює здоров’я. Проте, на відміну від їжі для тіла, життя Христа в тому, хто вірує, не згорає й не вичерпується у проявах любові. Його вічне життя підтримує життя, спрямоване до Бога, назавжди.

Цю статтю було опубліковано у блозі Служіння Ліґонір.