Як Ісус є воскресіння та життя?

Мудрий учитель із книги Екклезіяста говорить про місце, де зростає благочестя — і воно може вас здивувати. Він каже:

«Краще ходити до дому жалоби, ніж ходити до дому бенкету» (Екл. 7:2). І знову нагадує: «Серце мудрих у домі жалоби, а серце безглуздих у домі веселощів» (Екл. 7:4).

Ви, можливо, розумієте, що він має на увазі. Відвідини похорону або кладовища можуть бути добрими для душі, бо вони нагадують про вічну реальність, яка стає дедалі ближчою.

Розділ 11 Євангелія від Івана приводить нас у дім жалоби. Туди нас веде Дух Святий, щоб ми навчилися чогось про відчай, який приносить смерть, і про її поразку. Як писав Дж. К. Райл: «Одинадцятий розділ Євангелія від Івана — один із найвизначніших у Новому Завіті: за величчю і простотою, за глибиною почуттів і потужністю — нічого подібного написано ніколи не було».

Ситуація

Цей текст починається з того, що Ісус отримує звістку про хворобу Свого друга Лазаря (Ів. 11:3). Марта й Марія, певно, чули або навіть бачили силу Ісуса над хворобами. Вони вірили, що якщо Ісус поспішить, то зможе врятувати Лазаря.

Але Його відповідь була зовсім неочікуваною. 

Євангеліст Іван пише: «А Ісус любив Марту, і сестру її, і Лазаря. А коли Він почув, що нездужає той, то зостався два дні на тім місці, де був» (Ів. 11:5, 6). Маленьке слово «а» у цьому реченні перекладається з грецької як «отже» або «через те». Тож дослівніше цей текст говорить: «Ісус любив Марту, Марію та Лазаря, отже (через цю любов)… залишився ще на два дні». Цікаво, що саме любов спонукала Його зачекати. Його турбота про учнів змусила Його затриматися. Він залишився, щоб страждання і хвороба пройшли свій повний шлях.

Ми знову і знову засвоюємо цей великий урок у Христовій школі. Скільки разів ви просили Господа щось зробити — і Він не відповідав одразу?

Або не відповідав «вчасно»? Побачте, що відсутність негайної дії може бути не чим іншим, як проявом Його любові — Його планом і задумом зробити незрівнянно більше, ніж ви можете просити чи уявити.

Проголошення

Через чотири дні після смерті Лазаря Ісус нарешті приходить до дому жалоби. Марта вибігає Йому назустріч і каже: «І Марта сказала Ісусові: Коли б, Господи, був Ти отут, то не вмер би мій брат… Та й тепер, знаю я, що чого тільки в Бога попросиш, то дасть Тобі Бог!» (Ів. 11:21, 22). У Марти вже присутнє зерно віри. Ісус запевняє її: «Воскресне твій брат!» (Ів. 11:23).

На нас — лахміття невір’я й одежі гріха. Ми, як і Лазар, нічого не можемо зробити, щоб оживити себе.

Марта відповідає:

«Знаю, що в воскресення останнього дня він воскресне» (Ів. 11:24).

У ті дні точилася гаряча суперечка між фарисеями й садукеями щодо воскресіння: чи буде воно наприкінці історії? Марта стояла на боці фарисеїв у цьому питанні. Вона вірила, що Лазар воскресне — тоді, наприкінці віків. Проте Ісус говорить про тепер. Тому Він проголошує: «Я воскресення й життя. Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити. І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, повіки не вмре. Чи ти віруєш в це?» (Ів. 11:25, 26).

Це п’яте Ісусове твердження «Я є» в Євангелії від Івана — і воно вражає. Ісус каже: «Я не лише вчу про воскресіння — Я є воскресіння. Я не лише проповідую Божу силу життя — Я є Божа сила життя. Не просто вір у це — вір у Мене». Справжня віра — це не лише довіра до фактів чи інформації про Ісуса. Це — віра у Нього Самого, у Того, в Кому перебуває вся істина.

Упевненість

Коли Ісус гучно вигукнув: «Лазарю, вийди сюди!», мертвий, що ожив, став живою притчею про спасіння. Він — живий пам’ятник Ісусові, Який є воскресіння і життя. Коли Лазар вийшов, Ісус наказав: «Розв’яжіть його та й пустіть, щоб ходив…» (Ів. 11:44).

Яке дивовижне зображення Євангелія! Біблія говорить, що ми мертві через наші гріхи. На нас — лахміття невір’я й одежі гріха. Ми, як і Лазар, нічого не можемо зробити, щоб оживити себе.

Утім, Бог оживляє мертвих грішників, коли вони вірують у Христа. Спаситель помер замість грішників, воскрес і тепер тримає ключі від смерті та аду. Він кличе: «Вийди! Відвернися від гріха й довірся Мені. Я звільню тебе від кайданів гріха й дарую свободу».

Нехай ми побачимо це знамення, почуємо це проголошення й відповімо, як Марта, на п’яте твердження «Я є»: «Так, Господи! Я вірую, що Ти Христос, Син Божий» (Ів. 11:27).

Цю статтю було опубліковано у блозі Служіння Ліґонір.