П’ять моментiв, які варто знати про освячення

Якщо ви шукаєте стисле визначення біблійної доктрини про освячення, вам навряд чи вдасться знайти щось краще, ніж те, яке містить Вестмінстерський короткий катехизис. У відповіді на запитання 35 вестмінстерські богослови пишуть: «Освячення – це дія вільної Божої благодаті, завдяки якій ми оновлюємося в усьому чоловікові за образом Божим й отримуємо можливість щораз більше вмирати для гріха та жити для праведності». Хоча це точне визначення поступової природи освячення, Писання вказує на кілька інших важливих аспектів освячення, які необхідні для того, щоб ми могли отримати цілковите розуміння цього блага викуплення. Розглянемо наступні п’ять аспектів:

1. Христос є основою освячення.

Віруючі освячуються в силу свого єднання із Христом. Він є єдиним джерелом освячення, оскільки Він забезпечує Своїх вірних усім необхідним для духовного зростання, коли вони перебувають у Ньому вірою. Як писав апостол Павло: «А з Нього ви в Христі Ісусі, що став нам мудрістю від Бога, праведністю ж, і освяченням, і відкупленням» (1 Кор. 1:30). Аби стати джерелом освячення для Своїх вірних, Ісус мав освятити Себе у викупленні (Ів. 17:19). Хоча Він не мав гріха (2 Кор. 5:21), Він освятив Себе для Своїх вірних, досконало підкоряючись Божому закону, а також Божій заповіді бути посередником (Ів. 10:17, 18). Герхардус Вос пояснив: «Це… слід розуміти не як зміну Спасителя, ніби це освячення передбачає попередній брак святості, а як освячення Його життя у посередницькому послуху (пасивному й активному) Богові». Окрім Свого життя у послуху, Христос освятився за нас, коли помер на хресті. Оскільки гріхи віруючих було приписано Христу, і Він поніс їх у Своєму тілі на хресті, їх було очищено через суд, коли Він прийняв вогненний гнів Божий.

2. Народження згори є джерелом освячення.

Оскільки виправдання є законним результатом викуплення (тобто, раз і назавжди), освячення правильніше випливає із благословення народження згори, яке преображає. Коли віруючі приймають нову природу (тобто народжуються згори) на початку їхнього християнського життя, розпочинається їхній процес освячення. Як зазначено у Вестмінстерському віровизнанні, «ті, хто народився згори, маючи нове серце й новий дух, які створено у них, далі освячуються… [і] через постійну силу від Духа Христового, Який освячує, відроджена частина перемагає, і так святі зростають у благодаті, удосконалюючи святість у страху Божому» (ВВВ 13:1, 3).

3. Освячення має остаточний аспект.

Джон Мюррей, покійний професор систематичного богослов’я Вестмінстерської богословської семінарії у Філадельфії, справедливо розрізняв остаточне освячення і поступове освячення. Щодо новозавітних уривків, які говорять про освячення віруючих (наприклад, 1 Кор. 1:2; 6:11; Євр. 10:10), Мюррей писав: «У Новому Завіті найхарактерніші ключові слова, які вжито для позначення освячення, стосуються не процесу, а остаточного акту, який стався раз і назавжди… Отже, думати про освячення виключно з погляду поступового процесу було б відхиленням від біблійного формулювання…». Остаточне освячення передбачає докорінне знищення влади гріха у житті віруючих. Це знищення влади гріха відбулося, коли Ісус помер за гріх на хресті (Рим. 6:10). Як пояснив Мюррей: «Христос Своєю смертю і воскресінням знищив владу гріха, переміг бога цього світу, князя темряви, здійснив суд над світом і його правителем, і цією перемогою визволив усіх, хто з’єднався з Ним, від влади темряви й перевів їх у своє Царство. Настільки близькою є єдність між Христом і Його вірними, що вони були учасниками всіх цих тріумфальних звершень, а тому померли для гріха й воскресли з Христом у силі Його воскресіння». Коли віруюча людина спасенним чином з’єднується із Христом у часі, цей аспект викуплення здійснюється в її християнському житті.

4. Віра й любов є подвійними інструментами освячення.

Тоді як виправдання віруючих (тобто визнання їх праведними перед Богом) відбувається лише вірою, процес освячення відбувається у житті віруючих «вірою, що чинна любов’ю» (Гал. 5:6). Віруючі освячуються тією ж вірою у Христа, якою їх було виправдано. Однак у житті віруючих віра активно діє разом із любов’ю, аби сприяти зростанню у благодаті. Існує гармонія між тим, що Бог робить у житті Своїх вірних, і тим, що їх покликано робити у відповідь. Апостол Павло демонструє ці спільні дії, коли пише: «Зо страхом і тремтінням виконуйте своє спасіння. Бо то Бог викликає в вас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю» (Фил. 2:12, 13).

5. Бог призначив певні засоби, аби допомогти віруючим поступово освячуватися.

Хоча освячення ґрунтується на тому, що Христос здійснив у Своїй смерті та воскресінні, і відбувається у житті віруючих силою Святого Духа, Бог призначив певні засоби, які допомагають віруючим у їхньому прагненні зростати у благодаті. Поступове освячення віруючого буде співмірним із тим, як він використовуватиме засоби благодаті. Основними засобами, які Бог призначив для освячення Своїх вірних, є Слово, таїнства й молитва. У Своїй первосвященницькій молитві Ісус молився: «Освяти Ти їх правдою! Твоє слово то правда» (Ів. 17:17). Апостол Павло мав на увазі благодать Вечері Господньої, коли говорив про «чашу благословення» (1 Кор. 10:16). Служіння Слова, таїнства й молитва є головними елементами спільного поклоніння. Тому збиратися на богослужінні в День Господній зі святими є вкрай важливим для нашого поступового освячення.

Ця стаття належить до серії «П’ять моментів, які варто знати».