Три моменти, які варто знати про книгу Рут

Ми любимо книгу Рут, бо вона розповідає про прекрасну любов Рут і Боаза. Ми любимо її, бо вона сповнена тонкої іронії, аби змусити нас сміятися від радості з Божої доброти. Ми любимо її, бо це історія, яку зосереджено не на подвигах воїнів, суддів чи царів, а на двох знедолених жінках, які намагаються знайти шлях назад до цілісності та надії. Але книга Рут пропонує набагато більше.

1. Непомітні кроки гріха

По-перше, на початку розповіді про доленосне рішення Ноомі та Елімелеха піти ми бачимо вочевидь розумні рішення, кожне з яких крок за кроком непомітно відводило сім’ю від Божих обітниць. Трагічні смерті Елімелеха і двох його синів, Махлона та Кілйона, і повернення Орпи, аби піти додому до Моава замість того, щоб повернутися до Ізраїля з Ноомі й Рут, – усе це розповідає про сім’ю, яка колись ходила у вірності Богу, але заблукала. Ім’я Елімелех означає «Мій Бог – Цар». Проте змішані шлюби його синів із доньками-язичницями та відмова від Краю обіцяного на користь очевидного достатку Моава – усе це говорить про його недалекоглядність. Голод був одним із попереджувальних проклять, які Бог обіцяв наслати на Свій народ за порушення завіту (Повтор. 28:15–18, 38–40). Та, здається, замість того, аби пам’ятати Слово Боже, залишитися на землі та покаятися за порушення завіту, Елімелех намагався тлумачити провидіння, розмірковуючи: «Оскільки в Моаві немає голоду, це означає, що ми повинні перебратися туди». Але ми ніколи не є надійними тлумачами провидіння. Ми маємо дозволити Слову Божому, а не висновкам наших особистих суджень, керувати нашим життям.

2. Щедра Божа благодать

На відміну від Орпи, Рут вирішила йти далі з Ноомі і зробити народ Ноомі та Бога своїми. Вона була наверненою. Решта історії чудово ілюструє, як цю моавитянку прийняли в завітну спільноту. У царстві Ісуса Христа раді грішникам, які довіряють Йому, з усіх племен, мов і націй. Як виявилося, Ноомі, єврейська вдова, частіше мовить як моавитянка, ніж її колишня невістка-язичниця. Наприклад, текст нібито натякає на те, що вона заохочує Рут одного пізнього вечора на току загнати Боаза у тісний кут, намагаючись таким чином забезпечити собі чоловіка. Але Боаз був людиною Бога, і його чесність і доброта привели Рут до завітної спільноти через шлюб, а Ноомі навернули від озлобленості до нової радості. Ми навіть можемо сказати, що книга Рут майже так само розповідає про зцілення вбитої горем Ноомі у її мандрах, як і про те, як сама Рут опинилася у тіні крил Всемогутнього. І в цьому Боаз, родич-викупитель, вказує нам на Господа Ісуса Христа. Обов’язок родича-викупителя полягав у тому, аби взяти у володіння будь-які землі, котрі колись належали померлому родичу, гарантуючи, що його наділ в Ізраїлі залишається в родині. Природно, це робило таку роль потенційно прибутковою. Але у цьому разі він мав виконувати й додаткові обов’язки: забезпечити Ноомі, одружитися з Рут і виховати спадкоємця Елімелеха. Будь-яка дитина від цього союзу успадкувала б землю Елімелеха, і вона більше не належала б викупителю. У книзі Рут є родич-викупитель, який заявив претензії раніше за Боаза. Коли він дізнався про можливу землю і статки, він прагнув їх собі. Та почувши про двох жінок й обов’язок дати спадкоємця Елімелеху, то швидко відмовився. Його обов’язок перед сім’єю Елімелеха легко міг коштувати набагато дорожче, ніж будь-яка вигода, яку дала б йому земля. Але Боаз не мав таких очікувань. Він був готовий узяти на себе всі витрати й тягарі. Ось іще один проблиск євангелії у книзі Рут, оскільки ми маємо справжнього й досконалого родича-викупителя в Ісусі Христі, Який величезною ціною власного життя охоче віддав усе, аби зробити церкву Своєю нареченою.

3. Звичайне походження Оведа

Книга закінчується одруженням Рут і Боаза й народженням у них сина Оведа, спадкоємця Елімелеха. Оповідач вжив фразу, описуючи зачаття Рут, яку вжито лише двічі в єврейській Біблії, найпримітніше у проклятті Єви в Буття 3:16. Єва мала вагітніти й народжувати дітей із муками, але її насіння одного дня зітре голову змія. Рут зображено як нову Єву, а її сина – як дитину обіцянки, котра служитиме Господнім цілям (Овед означає «слуга»). Ми дізнаємося, що Овед є батьком Єссея, а Єссей – батьком Давида. Книга Рут розпочалася з подій за часів Суддів, коли не було царя, і кожен робив, що здавалося правдивим у його очах (Суд. 21:25). Але тепер ми бачимо дію суверенного Божого плану у буденних деталях однієї незначної сім’ї. Він сплів усі елементи разом, аби забезпечити народження царя Давида, а через Давида – Царя царів, Господа Ісуса Христа, Стражденного Слуги. Ісус має звичайне походження. Він один із нас. І оскільки Він є таким, Він може стояти на нашому місці і співчувати нам у наших слабкостях.

Цю статтю було опубліковано у блозі Служіння Ліґонір.