Три моменти, які варто знати про Євангеліє від Луки

Євангеліє від Луки – найдовша книга у Новому Завіті й одна з найскладніших. Хоча більшість християн знайомі з історією народження Христа, яку подано у другому розділі, мало хто знає деякі нюанси третього Євангелія, які збагачують наше розуміння Особи Христа. Нижче ми спробуємо виокремити три сфери, які часто залишають поза увагою: мета цієї книги, вивищення смиренних й упокорення гордих, а також зв’язок Ісуса зі Старим Завітом.

1. Мета Євангелія від Луки.

Новозавітні автори не часто повідомляють читачів, чому вони пишуть те чи інше послання або Євангеліє. Але у двох із чотирьох Євангелій це сказано. Лука пояснює Теофілу у вірші 1:4, що він пише йому, «щоб пізнав ти істоту науки, якої навчився». Хоча ми небагато знаємо про Теофіла, біблієзнавці вважають, що він, швидше за все, був язичником, який навернувся в юдаїзм, а потім прийняв християнство. Можливо, Теофіл навіть фінансував Євангеліє від Луки та книгу Дії апостолів, оскільки видавнича справа у першому столітті була дуже дорогою. У кожному разі, суть полягає у тому, що Лука пише Теофілу, аби підтвердити те, що Теофіл уже знає. Отже, виходить, що Теофіл уже знайомий з основними моментами життя, смерті та воскресіння Ісуса, а Лука пише своє Євангеліє, щоб заповнити прогалини у знаннях Теофіла, аби зберегти його віру. Це неймовірно важливий принцип, принцип, який має цінувати Церква у двадцять першому столітті. Наші знання про служіння Христа безпосередньо пов’язано з нашою особистою вірою. Коли сумніви закрадаються в наші серця, а це неминуче відбувається, нам варто звернутися до Євангелій та освіжити наш розум істиною про народження, життя, смерть і воскресіння Христа.

2. Вивищення смиренних й упокорення гордих.

Гімни в Біблії часто містять ключові теми, теми, які пронизують усю книгу (наприклад, Дан. 2:20–23; Дан. 4:1–3, 34, 35; Дан. 6:25–27). Євангеліє від Луки також містить чотири гімни, які підсумовують значну частину богослов’я цієї книги: Лк. 1:46–55 (Magnificat), Лк. 1:68–79 (Benedictus), Лк. 2:14 (Gloria in Excelsis) і Лк. 2:29–32 (Nunc Dimittis). Наступні рядки взято з першого гімну, Magnificat, найвідомішого з чотирьох:

«Він показує міць Свого рамена, розпорошує тих, хто пишається думкою серця свого! Він могутніх скидає з престолів, підіймає покірливих, удовольняє голодних добром, а багатих пускає ні з чим!» (Лк. 1:51–53, курсив автора).

Цей гімн разюче нагадує відому молитву Анни із 1 Самуїла 2:1–10, в якій вона дякує Господу за те, що Він подарував їй Самуїла, – одного з найвидатніших пророків в історії Ізраїля, який відіграв вирішальну роль у становленні правління Давида. Цар Ісус, як і цар Давид, буде засобом, за допомогою якого Бог возвеличить смиренних й упокорить сильних. Це пояснює, чому Лука часто наголошує на зміні долі. Наприклад, вірний послух Христа у пустелі (Лк. 4) дає Йому силу вигнати диявола та його поплічників зі створеного порядку. У Луки 10:18 Ісус, посилаючись на Ісаї 14:12, вигукує: «Я бачив того сатану, що з неба спадав, немов блискавка». Ідеться про те, що відбувається тектонічна зміна, – сатана втратив свою владу (Лк. 11:20–23) і його царство руйнується (Рим. 16:20). На противагу цьому, Ісус уособлює смиренний характер протягом усього Свого життя: Він народився у найскромніших обставинах (Лк. 2:7), жив у нічим не примітному місті Назареті (Лк. 4:16) і помер негідною смертю за Свій народ (Лк. 22:1–23:56). Але завдяки вірності Ісуса Бог виправдав Сина й возніс Його на престол Отця (Лк. 24:50–53). Віруючі мали прийняти цю модель поведінки близько до серця, бо Бог обіцяє, що ми теж проходитимемо через складні обставини. Нас не буде публічно виправдано до нашого фізичного воскресіння в момент кінця світу. Тільки у вічному стані Божий народ насолоджуватиметься возвеличеним існуванням.

3. Ісус і Старий Завіт.

Лука починає своє Євангеліє з опису служіння Христа як «про справи, які стались між нами» (Лк. 1:1). Уважний читач запитає: «Які тексти Старого Завіту має на увазі Лука?» Коротка відповідь: усі. Третє Євангеліє містить понад тридцять прямих цитат зі Старого Завіту й сотні алюзій на Старий Завіт, тому ми маємо припустити, що Лука занурений у Старий Завіт і добре розуміє, як його тлумачити. На кожному етапі служіння Ісуса Лука посилається на Старий Завіт, аби пояснити значення тієї чи іншої події. Наприкінці Євангелія Ісус, як відомо, докоряє двом учням дорогою до Емаусу, а потім «почав від Мойсея, і від Пророків усіх, і виясняв їм зо всього Писання, що про Нього було» (Лк. 24:27). Ісус не просто сповнює кілька уривків зі Старого Завіту. Він сповнює весь Старий Завіт. Сьогодні, навіть у євангельських колах, багато хто не бажає читати весь Старий Завіт, у центрі якого є Христос. Одна із проблем такого підходу полягає в тому, що люди не враховують, що Сам Ісус читав Старий Завіт. Якщо ми хочемо жити, як жив Ісус, то чи не повинні ми також читати те, що читав Ісус?

Євангеліє від Луки, хоча часом і досить важке для розуміння, є скарбницею знань, які будують Тіло Христове і зміцнюють віру народу Божого.

Цю статтю було опубліковано у блозі Служіння Ліґонір.