Три моменти, які варто знати про книгу пророка Авакума

Глибоке прагнення Авакума до богоугодної справедливості і його різка негативна реакція на її відсутність роблять його книгу надто актуальною для сучасних читачів. Нас переповнюють тривожні новини і світлини з усього світу, і сам масштаб проблем здаватиметься нам величезним, якщо ми не розглянемо їх у світлі євангелія. Крім того, усвідомлення Авакумом власних моральних недоліків і недоліків своїх земляків показує, що проблема гріха глибоко вкорінена в людській природі, а отже, стосується кожного з нас. Але, попри всю серйозність ситуації в Юдеї та за її межами, Божі відповіді на розпачливі молитви пророка виводять його зі стану сумнівів та відчаю і приводять до стану твердої віри й радості ще до того, як щось зміниться в Юдеї або за її межами.

Три елементи цієї короткої книги виділяються як своєю роллю у духовній переорієнтації пророка, так і своїм потенціалом змінювати наше ставлення, дії та очікування у світі, який здається таким же ненормальним і саморуйнівним, як і стародавній Близький Схід наприкінці VII століття до Р. Х.

1. Богові не байдуже до несправедливості в Юдеї.

Ця істина є прямим запереченням того, що Авакум припускає на початку книги. Він не заходить так далеко, щоб звинувачувати Бога в несправедливості, але якщо Бог нічого не зробить, такий висновок видається неминучим (Ав. 1:2–4). Божа відповідь пророку терпляча й повчальна. Його зобов’язання покарати грішну Юдею (першочергове бажання Авакума) показує, що Божі завітні зобов’язання перед Його народом не гарантують захисту від наслідків гріха. Бог не байдужий до несправедливості.

Але коли Бог відкриває пророку, що Він використає вавилонян, аби покарати Юдею, Авакум знову спантеличений. Припускаючи, що Юдея «праведніша» за Вавилон (Ав. 1:13), він думає, що якби Бог і допустив це, то хіба для того, щоб опиратися злу (Ав. 1:13).

2. Бог не байдужий до несправедливості у Вавилоні.

Розлога відповідь Бога на звинувачення Авакума у другому розділі показує, що Господь бачить провину Вавилона – ще до того, як він напав на Юдею. Бог детально описує глибоку гординю, насильство та самозвеличення, які спонукали Вавилон як імперію до панування на якомога більшій частині стародавнього Близького Сходу. Коротко підсумувавши в Авакума 2:5, автор каже, що імперію засуджено за жорстоке пограбування інших народів з метою власного збагачення (Ав. 2:6–13) і використання всіх засобів, які вона мала у своєму розпорядженні, щоб отримати бажане від інших народів (Ав. 2:15–17), при цьому приписуючи свій успіх неправдивим богам (Ав. 2:18–19).

На противагу вавилонському проєкту глобального панування Господь стверджує, що на імперію ось-ось впаде страшний суд, від якого перехопить подих. Але Бог Своїм втручанням не просто відплатить Вавилону за його гріхи, тим самим розв’язавши другу проблему Авакума. Бог обіцяє ніщо інше, як встановити Своє спасительне правління по всьому світу, так що землю наповнить знання про Нього (Ав. 2:14). Це підводить нас до третього елемента Божої відповіді Авакумові.

3. Віра в Бога приносить мир і веде до життя.

Ще до того, як Бог розкриває обітницю Авакума 2:14, зокрема у 3-му розділі, показуючи, що Його досконала справедливість і Його дивовижна милість покарають грішників та усунуть гріх раз і назавжди (Ав. 3:3–15), Його обіцянка цілковитої справедливості і спасіння починає переорієнтовувати пророка (Ав. 3:2). Ця переорієнтація завершується сміливим видінням про те, що Бог прийде, аби спасти й судити в майбутньому.

Два результати звістки про те, що Бог повністю судитиме гріх і повністю врятує Свій народ, є особливо важливими для Авакума і його читачів. По-перше, ця істина торкає саме серце Авакума і приводить до цілковитої зміни його світогляду. На зміну його роздратуванню та сумнівам приходить спокійна впевненість, яка приймає Бога на слово й вірою бачить очищення та удосконалення всього творіння. У цьому новому стані серця й розуму пророк може терпляче чекати, коли Бог виконає Свої обітниці у спосіб і в час, які Він суверенно визначив.

По-друге, спасительна, викупна справедливість, яку Бог принесе тим, хто довіряє Його милостивим обітницям (Ав. 2:4), зрештою веде до життя. Піднесені слова третього розділу представляють Боже спасительне втручання як другий вихід, який звільняє Божий народ не стільки з вавилонських лабетів, скільки від осуду та рабства, які є наслідком їхнього гріха. Це можливо лише через Месію (Ав. 3:13), Якого Бог послав на страждання за Свій народ і возвеличив, воскресивши Його з мертвих (Дії 17:3).

Послання Авакума є остаточною відповіддю на проблему гріха, яка так турбувала пророка. Життя, смерть і воскресіння Ісуса Христа обʼявляють як упевненість в остаточній перемозі Бога над злом, так і можливість спасіння через Його Месію. У світлі цих істин ми можемо радіти тому, що Бог довготерпить, відтерміновує суд і робить усе можливе, щоб донести євангеліє до кінців землі до Його Другого пришестя (2 Пет. 3:9).

Цю статтю було опубліковано у блозі Служіння Ліґонір.